Чи запрацює мала маневрова енергетика?

Коротка аналітика щодо запуску в Україні маневреної енергетики.

Останні заяви Президента дають надію, що влада, хоча із запізненням на два роки таки взялася за створення нової системи маневрової електричної генерації. Мої спілкування з чиновниками, мерами міст та бізнесом підтверджують – всі почали активно купляти/діставати газопоршневі когенераційні установки. 

В Україні реально розпочався енергетичний двіж, як кажуть, «зима близько». Проте, залишається чимало питань, наскільки ефективними будуть зусилля як центральної так і місцевої влади, адже є реальні проблеми, які потрібно вирішити до опалювального сезону.

Перша проблема – прогалини в законодавстві. Нова маневрова енергетика не прописана в енергетичному законодавстві України. У нас навіть немає головного документу – про її створення, фінансування та інтеграцію в національну енергетичну систему. Сподіваюсь, Уряд незабаром презентує рішення, бо без цього порятунку від блекаутів не буде. 

Друга проблема – супер(!!!) складність підключення газопоршневих електростанцій до мережі та відсутність необхідних для цього фахівців у громадах. 

Маємо нереально зарегульований бюрократичний процес, де кожна відповідальна особа не хоче порушувати законодавство і нести за це відповідальність. Тому кожне рішення уповільнюється на місяці/роки.

Реальна ситуація: у лютому 2023 року США передали для Бучі газотурбінну електростанцію General Electric потужністю 28 МВт. Й хоча ситуація була на контролі на вищому рівні, запустили станцію лише через 16 місяців. 

Ще один приклад: в рамках «Проекту енергетичної безпеки» (USAID) Україна отримала в 2022-2023 роках 91 когенераційну установку загальною потужністю 56,5 МВт. Цього достатньо щоби забезпечити понад 1 млн українців та 960 соціальних об’єктів теплопостачанням. На сьогодні підключено до мережі лише 19 установок.

Щоби змінити ситуацію Уряд має внести зміни у нормативні акти, що регулюють підключення до мережі. Це не складне завдання за наявності політичної волі та бажання вирішити проблему із світлом та теплом. 

Третя проблема – спротив так званої енергетичної мафії в особі керівництва «Укренерго» та «Енергоатому» та їхніх лобістів у владі. Скоріше за все, вони не захочуть втрачати контроль за енергосистемою, який дозволяє їм заробляти на певних схемах навіть під час війни. Досить дивно, що ОП та КМУ досі крізь пальці дивляться на витівки цих «заробітчан» від енергетики.  

Четверта проблема – ціна на газ та роль бізнесу в розвитку малої когенераційної енергетики. Експерти та керівники громад (приміром, м. Хмельницький) кажуть, що рентабельною електроенергія вироблена малими когенераційними станціями буде, якщо вони споживатимуть газ за ціною для населення. Якщо це справді так, питання необхідно врегулювати на рівні Уряду. Громадам та бізнесу потрібна зрозуміла економічна модель використання міні-ТЕС. Тисячі майбутніх малих електростанцій потрібно інтегрувати в національний ринок електроенергії та створити нові правила гри.

Проблем із малою маневровою енергетикою, звісно, значно більше, ніж я назвала. Темп їхнього вирішення має задавати Уряд та ОП (бо питання вже на контролі Президента). Чого ми точно не можемо допустити – управлінського колапсу. Це коли до опалювального сезону буде закуплено сотні когенераційних установок, але три чверті з них не будуть підключені через прогалини у законодавстві, бюрократію чи нестачу фінансування.

Українці згодні багато терпіти та прощати владі через війну, але некомпетентності та безпорадності на тлі замерзлих труб, холодних домівок та сидіння у зимовій темряві понад 12 годин на добу ніхто не прощатиме.