"…порушила правила суддівської етики"

ВРП вкотре демонструє подвійні стандарти. У ситуації безперестанного багаторічного булінгу не стає на захист судді, що зазнає переслідувань, а фактично заохочує агресора. Наглого і цинічного.

Прошу, перш ніж продовжити читання, ознайомитися зі змістом посту в Фейсбуці, який мені постановлено в провину – ось тут. Аби скласти власне неупереджене враження про мою «крамолу».

Дописом тим я пояснювала, чому проти мене відкрито купу кримінальних проваджень, зокрема і з ініціативи громадянина Сікалова, вказувала на свідому неправдивість поданих останнім дисциплінарних скарг та поширюваної стосовно мене інформації.

Згадувала й окремі специфічні штрихи біографії скаржника/заявника про мої «злочини» та низькі моральні якості цієї особи.

При написанні тексту я виходила з того, що облудні, абсолютно безпідставні обвинувачення завдають шкоди не тільки особистому авторитету судді, а й правосуддя в цілому. Тож потребують спростування – у виразній та дохідливій формі.

Натомість Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя убачила в моєму пості таке:

«свідомо спотворене прізвище скаржника […]

особа скаржника прирівняна до «низьких істот», що свідчить про зневажливе ставлення судді Гольник Л.В. до Сікалова Г.А.

Використання суддею Гольник Л.В. фразеологізму (крилатого вислову) «30 срібняків» та слова «журналіст» в лапках вказує на зневажливу оцінку ділових і професійних якостей скаржника при виконанні ним трудових обов’язків.

[…] вислови судді Гольник Л.В. виходять за межі допустимого здійснення суддею розповсюдження інформації, мають образливий характер і є порушенням правил суддівської етики».

Тепер порівняємо.

8 лютого голова Окружного адмінсуду м. Києва Павло Вовк постом у Фейсбуці висловився щодо рішення, яким Вищий антикорупційний суд задовольнив клопотання детективів НАБУ про його примусовий привід до суду. Назвавши це рішення дивним, абсолютно незаконним і злочинним, позбавленим правового сенсу.

Ще й оголосив, що не стане виконувати судове рішення, яке набрало законної сили.

Водночас Вовк грозив, що, навпаки, «доведеться давати відповідь слідчому судді», пообіцявши реальні кримінальні справи й органу досудового розслідування, тобто співробітникам НАБУ.

Слів не добирав: «ГО посіпаки корупціонера з НАБУ», «одіозні керівники та детективи НАБУ», «перетворили боротьбу з корупцією на цирк» (це вже й про суддів із Вищого антикорупційного суду).

Зневагу до правопорядку «законник» засвідчив не тільки коментарями, але й зухвалими діями, спрямованими на саботаж слідства та уникнення явки до суду.

Увага! Чинив усе те не закоренілий кримінальник, а чинний суддя, керманич одного з ключових судів країни. Чільний представник судової гілки влади показав, що може відкрито ігнорувати закони України.

Перша Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя в ухвалі від 26 травня зазначила:

«суддя Вовк П.В. допустив некоректні висловлювання, однак, цей допис не є офіційною заявою судді, він має неформальний характер, а тому вони не можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку»;

«Доводи Маселка Р.А. про те, що суддею Вовком П.В. було допущено поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя […] є думкою автора, не підтвердженою доказами»;

«Дисциплінарна справа щодо судді може бути відкрита тільки у випадках, коли мала місце не гідна звання судді поведінка і її наслідки є такими серйозними і жахливими, що потребують накладання дисциплінарних стягнень».

Відкривати справу стосовно Павла Вовка Дисциплінарна палата не стала.

13 травня інший суддя ОАСК, Кирило Гарник, постом і відео у Фейсбуці вступив у «полеміку» з приводу винесеної ним ухвали про забезпечення позову із Президентом Грузії у 2004–2013 роках Міхеілом Саакашвілі. Репліки судді промовисті: «черговий прострочений продукт», «з цим бардаком [у вашій особі] треба покінчити».

Член ВРП Віталій Саліхов не став навіть виносити питання на засідання Другої Дисциплінарної палати. Одноосібною ухвалою від 8 червня вирішив залишити скаргу на суддю без розгляду та повернути скаржнику – адвокату Роману Маселку.

Мотивація відмови тотожна: суддею «висловлено власну думку стосовно висловів Міхаіла Саакашвілі», репліки «не є офіційною заявою судді та мають неформальний характер, а тому вони не можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку», доводи автора скарги «є думкою автора, не підтвердженою доказами».

11 березня 2019 року обраний з’їздом адвокатів член ВРП Павло Гречківський постом у Фейсбуці відреагував на подачу позову з оскарженням його повторного потрапляння до вищого органу суддівського врядування (зауважу, що Закон прямо забороняє одній особі двічі поспіль ставати членом Ради).

У пості Гречківського, який складається з 51 слова, 6 разів застосовано прикметник «тупий» та похідні від нього – у контексті, що не залишає сумнівів у намірі принизити опонентів.

На звернення ГО «Фундація DEJURE» листом від 23 березня 2021 року відповів в. о. голови ВРП Володимир Говоруха:

«Зміст публікації, про яку вказує у своєму зверненні (повідомленні) громадська організація, є оціночним судженням, яке не стосується діяльності суду чи органу суддівського врядування, а є особистим ставленням автора допису до конкретного інформаційного повідомлення, а тому відповідно не є таким, що впливає на авторитет правосуддя».

Ледь не вся практика Вищої ради правосуддя з розгляду повідомлень у дисциплінарних скаргах про дописи суддів у мережі Facebook, що на думку скаржників порочили звання судді та підривали авторитет правосуддя, полягала у відмовах у відкритті дисциплінарних справ та у визнанні скарг такими, що не містять відомостей про наявність ознак дисциплінарних проступків суддів, або ж такими, що не містять посилань на фактичні дані (свідчення, докази) щодо таких проступків.

Не даремно ж секретар однієї з дисциплінарних палат Наталія Краснощокова запевняє: ВРП вироблені сталі правові позиції – зокрема щодо «неможливості притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за порушення правил суддівської етики без установлення порушення вимог тих чи інших законів».

Виняток становить оголошення мені догани в об’єднаній дисциплінарній справі стосовно мене та голови суду Олександра Струкова – за скаргами останнього (після рішення Великої Палати Верховного Суду ВРП вимушено скасувала накладене на мене дисциплінарне стягнення).

Тепер претензії до мого Фейсбуку виникли через скаргу Сікалова.

Ні, цього разу притягати до дисциплінарної відповідальності не стали. Але справу відкривали. І член ВРП Микола Худик, перший доповідач у провадженні, пропонував застосувати до мене досить істотне покарання.

Виконати свою імовірну місію стосовно мене пан Худик не встиг – скінчилися повноваження.

12 липня частково оновлений склад Дисциплінарної палати вирішив, що я «порушила правила суддівської етики, однак не встановлено достовірних фактів, що такі дії судді мали наслідком підрив авторитету правосуддя». Отож провадження було припинене.

Відчуття дежавю в ході розгляду членами ВРП скарги Сікалова виникало в мене неодноразово.

Голова суду Струков роками мстив мені за викриття корупційного злочину, пов’язаного з міським головою Полтави Олександром Мамаєм та людьми з його оточення.

ВРП з притягненням Струкова до відповідальності зволікала. А потім вирішила урівняти ката й жертву – покарати мене за пост із критикою зборів суддів, котрі потурали забаганкам голови суду (і якраз відчуття уседозволеності ще більше розв’язувало йому руки).

Із початку 2018 року я неодноразово повідомляла ВРП про порушення Сікаловим недоторканості мого приватного життя та поширення конфіденційної інформації стосовно мене.

З розкладу засідань Октябрського райсуду Полтави

«Журналіст», що в результаті розслідування справи про шахрайство опинився в залежності від деяких суддів нашого суду, на належному йому сайті неодноразово публікував мою повну домашню адресу та номер мобільного телефону. Наводку на квартиру судді супроводжували детальні фото (щоб той, кому треба, не помилився з вхідними дверима?). При чому вперше таке було зроблено невдовзі після нападу на мене. Зафільмував Сікалов і виклав у загальний доступ також заходи безпеки, які до мене як потерпілої застосовувала Нацполіція.

У чиїх інтересах діяв «головний редактор», здогадатися не складно. Бо ж опуси свої ілюстрував то документами, що перебували у розпорядженні очолюваної Мамаєм міськради, то службовою документацією Октябрського райсуду.

До речі, відкриття 25 січня дисциплінарної справи проти мене Сікалов сприйняв як заохочення до чергових вихваток. Уже назавтра він повторив «геройство» з публікацією моїх персональних даних.

Проте й зумовлене цим його вчинком повідомлення про втручання в діяльність судді лишається досі нерозглянутим. Дати оцінку діям Сікалова стосовно мене ВРП не квапиться (це ж не суддів ОАСК від НАБУ боронити).

Тим часом «журналіст» вдався до нових інсинуацій. З якогось дива заходився плодити нісенітниці, нібито дисциплінарну справу відкрито проти судді, яка «сповідує фашизм» і «завзято пропагує ідеї Адольфа Гітлера та Генріха Гімлера».

Зопалу, коли затія з «дисциплінаркою» зазнала фіаско, Сікалов навіть почав докоряти Вищій раді правосуддя. Мовляв, відмовившись притягти мене до відповідальності, ВРП «легітимізувала нацизм».

Відтак, до якості рішення Дисциплінарної палати виникають додаткові запитання. Адже в тому, що члени ВРП витлумачили як зневагу судді до громадянина, сам заявник розпізнав інакший зміст – ідеологічний.

Заголовки сайту "Останній бастіон"

Між тим, якщо не виривати фрази з контексту, я не Сікалова «прирівнювала» до «низьких істот», а себе протиставила тим, кому «доводиться змінювати прізвище, записувати майно на родичів, ховатися від правоохоронців, метушитись у пошуках нових покровителів і навіть у ФБ використовувати чуже ім’я і фото».

Чи вказує подібний бекграунд на високі моральні якості особи – питання риторичне.

Як могли переконатись у засіданні члени ВРП, факт зміни свого прізвища скаржник не заперечує. Й у попередньому його варіанті – Сікало, на відміну від них, чогось принизливого не бачить.

У ході дисциплінарного провадження я конкретними доказами – документами і посиланнями на реальні факти та обставини, з опорою виключно на відкриті джерела, обґрунтовувала правомірність кожного пункту своєї відповіді «журналісту».

Уважаю, що постом я цілком коректно висловила ставлення до особи, яка неодноразово вчиняла підлості стосовно мене та членів моєї родини.

Особливо потішили в рішенні Дисциплінарної палати фрази про трудові обов’язки скаржника та мою зневагу до його «професійних якостей».

Беручи слово «журналіст» у лапки, я вказувала на цілковиту необґрунтованість претензій громадянина Сікалова видавати себе за представника цієї професії.

Йдеться навіть не про вбогість текстів (погляньте хоча б на цей продукт Сікалового авторства – чи є тут хоча б щось від журналістики?). А про суто формальні – правові – підстави.

Анульована ліцензія на телевізійне мовлення

12 липня, у день засідання, Сікалов надіслав Дисциплінарній палаті електронною поштою як «докази» своєї приналежності до когорти журналістів копії свідоцтва про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації – газети, що повинна видаватися один раз на тиждень (чого немає й близько), та ліцензії на телевізійне мовлення (котре теж не здійснювалося).

При цьому Сікалов знав достеменно, що Нацрада з питань телебачення та радіомовлення в судовому порядку позбавила ТОВ «Останній бастіон» відповідного права.

Полтавський окружний адміністративний суд ухвалив рішення про анулювання ліцензії на мовлення 7 червня.

А сайт bastion.tv, який Сікалов використовує для своїх інформаційних диверсій, взагалі не перебуває в правовому полі України. Домен .tv належить Тувалу, крихітній тихоокеанській державі у Полінезії, що здає його в оренду. Ціна – 45 доларів на рік.

Таке-от «телебачення».

Фактично скаржник увів в оману членів ВРП. Відтак в основу рішення Дисциплінарної палати покладено завідомо неправдиву інформацію.

Подібне робив і Струков. Підсунув ВРП ретельно препаровані матеріали кримінального провадження, відкритого на його замовлення з очевидними порушеннями – за відсутності події злочину. Завдяки цьому й тиску на свідків недоброчесному голові суду були штучно створені докази захисту. І він уникнув передбаченого Законом дисциплінарного покарання.

Докопавшись до істини, я зверталася до ВРП з пропозицією невідкладно переглянути рішення Дисциплінарної палати відносно Струкова – за нововиявленими обставинами. Писала, що казус Струкова мав би стати справою честі для Вищої ради правосуддя.

Марно…

Наостанок – ще одне порівняння.

У США до реального терміну засудили учасника цивільного процесу, який опублікував у соціальних мережах домашню адресу федерального судді.

Уже невдовзі після появи у Twitter та Facebook його постів чоловік був заарештований. Наразі суд у Західному окрузі Пенсильванії визнав порушника винним в оприлюдненні інформації обмеженого доступу і засудив до 16 місяців в’язниці зі штрафом в $ 5000.

Більше про громадянина Сікала/Сікалова можна дізнатися тут:

Останній бастіон фейкового журналіста

А про перебіг дисциплінарного провадження за скаргою Сікалова в оцих публікаціях:

Етика Вовка та подвійні стандарти ВРП

Порочні практики ВРП: ігрища зі строками