Голосуючи за Трампа, американці протестували проти крайніх ліво-ліберальних експериментів Демократичної партії. Але також можна сказати, що обрання Трампа — це прояв втоми від сучасного американського політикуму в цілому. Корумпованість високопосадовців, ї
Перемога Дональда Трампа для дуже багатьох стала несподіванкою. І це підсилює її вагомість.
Проти Трампа був використаний важливий прийом виборчої боротьби — маніпуляції з рейтингом. Українцям добре відомий метод завищення рейтингу. Цей метод допоміг Петру Порошенку, користуючись мінімальною підтримкою під час Майдану, за декілька місяців стати лідером президентських перегонів. У США маніпуляції з рейтингами спрямовувалися за забезпечення Гілларі Клінтон упевненого відриву від Трампа. Це могло підштовхнути багатьох американців зневіритися у своєму кандидаті. Але, як бачимо, цього не сталося. Натомість викликають поблажливу посмішку здивування багатьох українців, які вважали перемогу Трампа неможливою. Зрештою, американці усе ж таки мали доступ до більш-менш об'єктивних результатів соцопитувань. А от українці, які цікавилися темою американських виборів, переважно орієнтувалися на тенденційні рейтинги, які їм ретранслювали заангажовані українські ЗМІ.
Перемога Трампа є результатом подолання надзвичайно сильного опору. Одними лиш маніпуляціями з рейтингом справа не обмежувалася. Трамп зіткнувся зі страшенною упередженістю ЗМІ, прийомами демонізації і навішування ярликів і навіть таким витонченим засобом пропаганди та агітації як кінематограф (саме так: на перемогу Клінтон і недопущення перемоги кандидата-республіканця попрацював не один сценарист та режисер; основний акцент робився на очорнення консервативних сил і пропагування світлого образу жінки-лідера — достатньо згадати про харизматичну Елізабет МакКорд із серіалу “Мадам секретар” чи про відчайдушну боротьбу сенаторші Чарлі Роан із “Судної ночі 3” проти ненависної кліки “Батьків-засновників”). Проте інформаційні маніпуляції виявилися не всевладними — Трампу принесли перемогу люди, які продовжують думати своєю головою.
Важко сказати, якою була основна мотивація тих, хто підтримав Трампа. Як саме вони голосували: за Трампа чи, у першу чергу, проти Клінтон? Для мільйонів американців було зрозумілим, що Клінтон буде мало чим кращою від Обами. А президентство Обами викликало крайнє незадоволення: наступ на законні права і свободи (обмеження свободи віросповідання, наступ на право володіння зброєю), агресивне впровадження гендерної ідеології, потурання імміграції та зростанню міжрасової напруги, неефективна зовнішня політика.
Голосуючи за Трампа, американці протестували проти крайніх ліво-ліберальних експериментів, які стали основним ідейно-програмовим вектором Демократичної партії. Але також можна сказати, що обрання Трампа — це прояв втоми від сучасного американського політикуму в цілому. Корумпованість високопосадовців, їхні зв'язки з ТНК та фінансистами (на що дуже відверто наважився вказати Трамп), відірваність від суспільства. Все це породило попит на свіжі обличчя. Трамп, який заробив свої статки власним бізнесом, а не лобіюванням чиїхось інтересів, і почав говорити про базові, але забуті політиками речі, став непоганою відповіддю на цей попит.
Попри ряд суто американських нюансів, обрання Трампа слід оцінювати в одній площині з посиленням нових, альтернативних політичних сил на Європейському континенті. Втома від пануючих еліт відчувається у багатьох країнах, що належать до Західної цивілізації. Далеко не кожну політичну силу, що сьогодні набирає ваги, можна назвати послідовно правою чи націоналістичною. Але загальна тенденція існує, і вона свідчить не на користь еліт, що сформувалися після Другої світової (особливо ж на основі покоління бунтарів 1968 року).
Схоже, сучасна політична еліта України продовжує залишатися неготовою до змін, що можуть відбутися на Заході. Поки що єдині, хто демонструє здатність мислити завтрашнім днем, — це націоналісти. Наприклад, коли Порошенко поїхав до США і зустрівся з Клінтон, але проігнорував Трампа, єдиним політиком, який це розкритикував, виявився Андрій Білецький. Лідер “Національного корпусу” навів цілком прагматичний аргумент: “Порошенко поїхав до США, де зустрівся з Гілларі Клінтон і не зустрівся з Дональдом Трампом, тим самим дав зрозуміти, хто для нас “свій”. А якщо Трамп переможе? А шанси у нього є. Як ми будемо будувати з ним відносини?” (див. його інтерв'ю виданню “Focus” від 4 жовтня цього року).
Потрібно зрозуміти просту річ: Україна включена в систему світопорядку на невигідних умовах. Аби змінити ситуацію, необхідно докласти дуже великих зусиль. Політична турбулентність на Заході, можливість приходу до влади нових еліт відкривають для нас вікно можливостей, надають світопорядку динаміки. Образно кажучи, ми є свідками закінчення штилю. Вітри, які починають віяти, можуть допомогти нам менше гребти веслами — потрібно лиш напнути вітрила і вміти використовувати те, що дає стихія. Але проблема в тому, що нинішня політична еліта узагалі не ставить собі за мету вести Україну курсом власної геополітичної суб'єктності, її не цікавлять ні вітри, ні вітрила, ні весла. Вона прагне і далі пливти за течією.
