Дональд Туск і польська люстрація 2.0

Говорячи простою мовою, Туска хочуть “з'їсти”. І це цілком справедливо. “Громадянська платформа” і політики ліберального спрямування в цілому лишили у Польщі далеко не найкращий слід. Зараз ці політики намагаються розхитати ситуацію в країні. Але суттєво п

Відносини між колишнім прем'єр-міністром Польщі Дональдом Туском та чинною польською владою продовжують зберігати характер відвертого протистояння.

Днями відбувся черговий “обмін люб'язностями” між Туском та Качинським. Спілкуючись із журналістами, Качинський заявив, що, повторно опинившись на  на посаді президента Європейської Ради, Дональд Туск зашкодить ЄС. Невдовзі Туск прокоментував слова Качинського симетричним чином.

Відверта напруга у відносинах між Туском та “Правом і справедливістю” була помітна від самого початку опанування цією політичною силою найвищої державної влади. Туск не був запрошений на інаугурацію Анджея Дуди, хоч — як колишній прем'єр — міг би бути запрошений.

З огляду на коментарі Качинського, не виключено, що проти Туска у Польщі відкриють кримінальні справи. Ідеться передусім про корупційні схеми (Качинський згадував про справу фінансової піраміди “Amber Gold” та приватизацію підприємства “Ciech”).

Паралельно чинна влада піднімає у суспільстві дискусію про характер зв'язків Туска з Росією. Міністр оборони Польщі Антоні Мацеревич заявив, що у нього є в розпорядженні записи розмови Туска з Путіном у день Смоленської катастрофи. Навіть якщо у тому записі немає нічого такого, що компроментувало б Туска радикальним чином, сам факт приховування цієї розмови свідчить про нього не найкращим чином.

Говорячи простою мовою, Туска хочуть “з'їсти”. І це цілком справедливо. “Громадянська платформа” і політики ліберального спрямування в цілому лишили у Польщі далеко не найкращий слід. Зараз ці політики намагаються розхитати ситуацію в країні. Але суттєво підірвати довіру до правлячої партії їм не вдається. Згідно з нещодавно оприлюдненими соціологічними дослідженнями, ПіС продовжує бути найбільш привабливою для польського суспільства політичною силою. Проведене дослідницьким агентством “TNS Polska” соцопитування говорить, що, якби парламентські вибори в Польщі відбулися в жовтні 2016 року, за ПіС проголосували б 34 % виборців. Цей результат майже на 20% більше, ніж у опозиційної “Громадянської платформи”. Особливу прихильність з боку суспільства мають президент Анджей Дуда та прем'єр Беата Шидло. Соцопитування, котрі проходили навесні та влітку цього року, показали, що Дуда і Шидло користуються рекордно високим рівнем підтримки. Дуже показовими є дані, що стосуються симпатій поляків станом на середину літа, тобто час, що послідував за влаштованими опозицією акціями протесту.

Конфлікт між Туском і нинішньою польською владою — це конфлікт двох типів польських політиків. Туск є продуктом ідеологічної, політичної і фінансової колонізації Центрально-Східної Європи Заходом, що відбулася після краху комуністичної системи. Він — це зразок менеджера-компрадора. Враховуючи конфлікт між Варшавою і Брюсселем, дуже символічно, що Туск є  президентом Європейської Ради. У той час, коли ПіС веде Польщу шляхом самостійницької політики, Туск представляє глобалістський, централізаторський проект Євросоюзу.

Прихід “Права і справедливості” на місце вчорашньої компрадорської еліти має характер новітньої люстрації, акт якої здійснила електоральна більшість. Масштаби змін не варто перебільшувати. ПіС являє собою щось середнє між компрадорами і радикальними націоналістичними і консервативними групами. Але в цьому полягає привабливість цієї сили у площині реальної політики.

На тлі того, як ліберали стали політиками вчорашнього дня у Польщі, викликає сумну посмішку кадровий імпорт, який здійснюється нинішньою українською владою. Спочатку — Лєшек Бальцерович. Нещодавно ж відбулося призначення виконувачем обов'язків голови “Укравтодору” екс-міністра транспорту Польщі Славомира Новака — близького до Туска представника “Громадянської платформи”, що в себе на батьківщині зажив слави корупціонера.

Прихід до влади “Права і справедливості” є чудовим прецедентом зміни державної еліти у країнах Центрально-Східної Європи на більш самобутню, пов'язану з рідною землею, а не західними ідеями та політичними і фінансовими колами. Тож варто сподіватися, що такі зміни стануть тотальними, зачепивши з часом і Україну.