Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Мешканці Біликів і справді мають достатньо підстав робити усе, що лиш можуть, аби закрити свинокомплекс. Підприємство діє з порушенням численних природоохоронних норм. Відсутність повноцінної очисної системи помножується на той факт, що поголів'я тварин у рази перевищує допустиму кількість. Відтак спостерігається забруднення повітря і ґрунту, а це несе численні ризики для ґрунтових вод. Крім того, селян обурюють об'єми використання артезіанської води.
Удар по екології і здоров'ю місцевих мешканців доповнює відсутність достатніх соціальних резонів від його діяльності. Через високий рівень автоматизації кількість робітників є невеликою. До того ж, більшість із них є мешканцями сусідніх сіл. Підприємство не здійснює ні вливань у розвиток інфраструктури селища, ні організації слушних соціальних проектів (якщо не рахувати епізодичне окозамилювання).
Ситуація у Біликах не є унікальною. Проблеми з великими тваринницькими комплексами характерні для багатьох куточків України. У деяких випадках місцевим громадам вдається дуже швидко досягти закриття шкідливих підприємств. У інших перемагають інтереси крупного бізнесу або ж спостерігається суїцидальна байдужість громад. Та за усім різноманіттям локальних ситуацій криється концептуальне питання: як збалансувати економічні інтереси і важливі речі неекономічного характеру?
Найперша проблема криється у корумпованості органів влади та місцевого самоврядування включно з інституціями, котрі мали б слідкувати за екологічною безпекою. А це провина центральної влади, котра не зуміла вибудувати вільних від корупції виконавчих вертикалей. Україна потребує радикального оновлення політичної еліти і приходу до влади людей, здатних продемонструвати тверду і сильну руку. Допоки цього не станеться, захист елементарної справедливості залежатиме від місцевих громад, активісти яких інколи б'ються немов риба об лід, аби змусити органи влади діяти належним чином.
Але самим примушуванням агропідприємств до виконання чинних природоохоронних норм уся повнота питання не вирішується. Адже сам факт концентрації аграрного виробництва у великих підприємствах є дуже проблемним. Основні грані цієї проблемності є такими:
1) екстенсивні методи господарювання впливають і на довкілля, і на на саму якість продукції (погіршення якості продукції особливо характерне для тваринницької галузі);
2) крупні аграрні підприємства у зв'язку з автоматизацією виробництва не створюють достатньої кількості робочих місць;
3) діяльність крупних аграрних підприємств витісняє з ринку дрібних і середніх виробників.
У підсумку ми маємо таку ситуацію: селяни не мають ані робочих місць, ані спонукань для ведення приватної справи, живуть у забрудненій місцевості, а відтак мають чимало підстав переїхати до міста у пошуках роботи; при цьому основна маса населення країни змушена споживати продукти сумнівної якості.
Не потрібно вдаватися до утопізму і гадати, що за умов доброї політичної волі агромонстри зникнуть із України за лічені роки. Це неможливо. Проте цілком можливими є розробка і впровадження національної стратегії розвитку дрібного і середнього сільськогосподарського виробництва.
Ця стратегія має включати низку заходів з боку держави: інформаційно-пропагандивна і освітня діяльність, кредитування, впровадження екологічно чистих і фінансово доступних технологій (того, що відомий економіст, прихильник дистрибутизму Ернест Шумахер називав “середніми технологіями”), стимулювання кооперації, цілеспрямоване обмеження крупного виробництва. Щодо останнього, то підхід до нього має бути розумним. Потрібно звільняти ринок від продукції крупного виробництва настільки, наскільки він може бути заповнений продукцією дрібних і середніх виробників (без створення дефіциту). Надмірне виробництво може спрямовуватися виключно на експорт.
Зрозуміло, що чекати такої стратегії від нинішньої політичної еліти немає сенсу. Тож, поки революційного оновлення не відбулося, є сенс робити ставку на низові ініціативи: від кооперативного руху до створення екопоселень.
Обмеження крупного і стимулювання дрібного та середнього сільськогосподарського виробництва є питанням не суто екологічним чи соціально-економічним. Це питання органічного розвитку усього суспільства (причому не лише сільського, але й міського населення). Від вирішення цього питання залежить те, у наскільки природних, відповідних людському існуванню умовах житимуть наступні покоління українців.
07.09.2016 19:33
Агробізнес, екологія, органічний розвиток: як досягти балансу?
Не потрібно вдаватися до утопізму і гадати, що за умов доброї політичної волі агромонстри зникнуть із України за лічені роки. Це неможливо. Проте цілком можливими є розробка і впровадження національної стратегії розвитку дрібного і середнього сільськогоспо
Ось уже більше місяця у смт Білики, що на Полтавщині, триває посилене протистояння між місцевими жителями та агропідприємством “Сільські традиції” (попередня назва — “Ясные зори”; підприємство було засноване бізнесменом із Росії, а після Майдану, аби закамуфлювати російський слід, зазнало ребрендингу). Активним діям селян, зокрема блокуванню свинокомплексу, передували кілька років рутинної роботи: направлення скарг, поїздки на сесії облради і т.д. Лиш зневірившись у таких методах, біличани перейшли до більш рішучих дій.Мешканці Біликів і справді мають достатньо підстав робити усе, що лиш можуть, аби закрити свинокомплекс. Підприємство діє з порушенням численних природоохоронних норм. Відсутність повноцінної очисної системи помножується на той факт, що поголів'я тварин у рази перевищує допустиму кількість. Відтак спостерігається забруднення повітря і ґрунту, а це несе численні ризики для ґрунтових вод. Крім того, селян обурюють об'єми використання артезіанської води.
Удар по екології і здоров'ю місцевих мешканців доповнює відсутність достатніх соціальних резонів від його діяльності. Через високий рівень автоматизації кількість робітників є невеликою. До того ж, більшість із них є мешканцями сусідніх сіл. Підприємство не здійснює ні вливань у розвиток інфраструктури селища, ні організації слушних соціальних проектів (якщо не рахувати епізодичне окозамилювання).
Ситуація у Біликах не є унікальною. Проблеми з великими тваринницькими комплексами характерні для багатьох куточків України. У деяких випадках місцевим громадам вдається дуже швидко досягти закриття шкідливих підприємств. У інших перемагають інтереси крупного бізнесу або ж спостерігається суїцидальна байдужість громад. Та за усім різноманіттям локальних ситуацій криється концептуальне питання: як збалансувати економічні інтереси і важливі речі неекономічного характеру?
Найперша проблема криється у корумпованості органів влади та місцевого самоврядування включно з інституціями, котрі мали б слідкувати за екологічною безпекою. А це провина центральної влади, котра не зуміла вибудувати вільних від корупції виконавчих вертикалей. Україна потребує радикального оновлення політичної еліти і приходу до влади людей, здатних продемонструвати тверду і сильну руку. Допоки цього не станеться, захист елементарної справедливості залежатиме від місцевих громад, активісти яких інколи б'ються немов риба об лід, аби змусити органи влади діяти належним чином.
Але самим примушуванням агропідприємств до виконання чинних природоохоронних норм уся повнота питання не вирішується. Адже сам факт концентрації аграрного виробництва у великих підприємствах є дуже проблемним. Основні грані цієї проблемності є такими:
1) екстенсивні методи господарювання впливають і на довкілля, і на на саму якість продукції (погіршення якості продукції особливо характерне для тваринницької галузі);
2) крупні аграрні підприємства у зв'язку з автоматизацією виробництва не створюють достатньої кількості робочих місць;
3) діяльність крупних аграрних підприємств витісняє з ринку дрібних і середніх виробників.
У підсумку ми маємо таку ситуацію: селяни не мають ані робочих місць, ані спонукань для ведення приватної справи, живуть у забрудненій місцевості, а відтак мають чимало підстав переїхати до міста у пошуках роботи; при цьому основна маса населення країни змушена споживати продукти сумнівної якості.
Не потрібно вдаватися до утопізму і гадати, що за умов доброї політичної волі агромонстри зникнуть із України за лічені роки. Це неможливо. Проте цілком можливими є розробка і впровадження національної стратегії розвитку дрібного і середнього сільськогосподарського виробництва.
Ця стратегія має включати низку заходів з боку держави: інформаційно-пропагандивна і освітня діяльність, кредитування, впровадження екологічно чистих і фінансово доступних технологій (того, що відомий економіст, прихильник дистрибутизму Ернест Шумахер називав “середніми технологіями”), стимулювання кооперації, цілеспрямоване обмеження крупного виробництва. Щодо останнього, то підхід до нього має бути розумним. Потрібно звільняти ринок від продукції крупного виробництва настільки, наскільки він може бути заповнений продукцією дрібних і середніх виробників (без створення дефіциту). Надмірне виробництво може спрямовуватися виключно на експорт.
Зрозуміло, що чекати такої стратегії від нинішньої політичної еліти немає сенсу. Тож, поки революційного оновлення не відбулося, є сенс робити ставку на низові ініціативи: від кооперативного руху до створення екопоселень.
Обмеження крупного і стимулювання дрібного та середнього сільськогосподарського виробництва є питанням не суто екологічним чи соціально-економічним. Це питання органічного розвитку усього суспільства (причому не лише сільського, але й міського населення). Від вирішення цього питання залежить те, у наскільки природних, відповідних людському існуванню умовах житимуть наступні покоління українців.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Судовий захист при звернені стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно не відчужено Євген Морозов вчора о 13:02
- Система обліку немайнової шкоди: коли держава намагається залікувати невидимі рани війни Світлана Приймак вчора о 11:36
- Чому енергетичні та газові гіганти обирають Нідерланди чи Швейцарію для бізнесу Ростислав Никітенко вчора о 08:47
- 1000+ днів війни: чи достатньо покарати агрессора правовими засобами?! Дмитро Зенкін 21.11.2024 21:35
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 21.11.2024 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 21.11.2024 12:39
- Чужий серед своїх: право голосу і місце в політиці іноземців у ЄС Дмитро Зенкін 20.11.2024 21:35
- Сталий розвиток рибного господарства: нові можливості для інвестицій в Україні Артем Чорноморов 20.11.2024 15:59
- Кремль тисне на рубильник Євген Магда 20.11.2024 15:55
- Судова реформа в контексті вимог ЄС: очищення від суддів-корупціонерів Світлана Приймак 20.11.2024 13:47
- Як автоматизувати процеси в бізнесі для швидкого зростання Даніелла Шихабутдінова 20.11.2024 13:20
- COP29 та План Перемоги. Як нашу стратегію зробити глобальною? Ксенія Оринчак 20.11.2024 11:17
- Ухвала про відмову у прийнятті зустрічного позову підлягає апеляційному оскарженню Євген Морозов 20.11.2024 10:35
- Репарації після Другої світової, як передбачення майбутнього: компенсації постраждалим Дмитро Зенкін 20.11.2024 00:50
- Що робити під час обшуку? Сергій Моргун 19.11.2024 19:14
Топ за тиждень
Популярне
-
"Ситуація критична". У Кривому Розі 110 000 жителів залишаються без опалення
Бізнес 21272
-
Що вигідно банку – невигідно клієнту. Які наслідки відмови Monobank від Mastercard
Фінанси 20504
-
Найбільший роботодавець і платник податків Херсонської області збанкрутував через війну
Бізнес 8014
-
Як тренування в спортзалі можуть нашкодити: помилки початківців
Життя 7716
-
Курс євро впав на 47 копійок: Який курс долара НБУ зафіксував на понеділок
Фінанси 7187
Контакти
E-mail: [email protected]