Досить часто лунають заяви про те, що правоохоронними органами викриваються злочини за допомогою їхніх «агентів». Чи є перспектива у таких «викриттів»?
Європеський суд з прав людини у своїх рішення у справах «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року, «Тексейра де Кастро проти Португалії» від 09 червня 1998 року зазначив, що використання доказів, отриманих унаслідок підбурювання з боку поліції, не можна виправдати суспільним інтересом, оскільки в такому випадку обвинувачений із самого початку може бути позбавлений права на справедливий судовий розгляд справи; підбурювання з боку поліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб`єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений; у випадку, коли підсудний заявляє про підбурювання його до вчинення злочину, національний суд повинен ретельно перевірити матеріали кримінальної справи, оскільки з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд справи в розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі докази, отримані внаслідок підбурювання з боку поліції
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду застосовує дану практику ЄСПЛ і як приклад можна розглянути справуи №487/2403/18, №164/104/18, №643/10749/14-к.
Постановою ККС ВС від 05.02.2020р.у спрві №487/2403/18, касаційний суд залишив виправдовувальний вирок в силі. Як зазначив суд в своєму рішенні:
"Як установив суд, за наказами ТОВ «ПФ» ОСОБА_2 було прийнято на роботу 25 липня 2016 року та звільнено 29 вересня 2016 року, тобто на час проведення активних слідчих і негласних слідчих розшукових дій. Ініціатива щодо зустрічей з ОСОБА_1 належала саме ОСОБА_2 , який самостійно, незважаючи на відмови першого, звертався до нього з повторними пропозиціями про зустрічі. Крім того, ОСОБА_2 неодноразово залучався правоохоронними органами та брав участь як заявник або свідок у різних, у тому числі аналогічних, кримінальних провадженнях.
З огляду на вищенаведене суд дійшов підставного висновку про моделювання правоохоронними органами злочину, інкримінованого ОСОБА_1 , з використанням ОСОБА_2 як агента-провокатора".
ККС ВС в своєму рішенні від 08.04.2020 у справі №164/104/18 зазначив: "Підбурювання до вчинення злочину з боку працівника правоохоронного органу, вчинене з метою подальшого викриття засудженого, має місце у випадку, якщо такий працівник без дотримання вимог щодо запобігання провокації злочину спеціально залучив свідка для проведення оперативно-розшукових заходів щодо засудженого до відкриття кримінального провадження, надав свідку до першої зустрічі з засудженим спеціальні засоби прихованого аудіо-, відеофіксування подій, а також ідентифіковані помічені грошові кошти для організації їх передачі як неправомірної вигоди засудженому".
У справі №643/10749/14-к ККС ВС зазначив, що "відсутність ознак провокації під час здійснення контролю за вчиненням злочину у вигляді оперативної закупівлі наркотичного засобу повинна бути підтверджена стороною обвинувачення шляхом забезпечення явки легендованої особи в судові засідання для надання відповідних показань. Відсутність документального підтвердження видачі коштів спеціального призначення, що використовувалися співробітниками поліції для проведення оперативної закупівлі наркотичного засобу та припинення злочинної діяльності обвинуваченого, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону".
Отже, ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності особи у злочинах, де отримані докази правоохоронними органами внаслідок підбурювання агентами таких органів - майже відсутня.
