Не зерном єдиним – чому в Україні треба створити Міністерство розвитку сільських територій

З березня в Україні мають відновити МінАПК, однак якщо його просто реінкарнують з тими ж функціями, які воно мало раніше – це нічого не дасть для розвитку сільських територій.

Усі кроки уряду в цьому напрямі показують, що у нього немає ні стратегії, ні плану дій, а все робиться наосліп в угоду шкурним інтересам обмеженого кола осіб.

Битви за аграрний сектор

Усі дискусії навколо відновлення МінАПК – це насправді боротьба за вплив над земельним банком та експортом сільськогосподарської продукції. Різні відомства не хочуть втрачати свого впливу над структурами, де можна заробити корупційні кошти. Адже, якщо з аграрія не можна напряму витягнути гроші, то це роблять під час вивезення і погрузки на судна чи у вагони-зерновози руками Держпродспоживслужби. Ця структура визначає якість продукції, а отже може впливати на те, хто і скільки сировини може продати, і за те, хто буде контролювати її, іде найбільша битва.

Про війну різних міністерств за контроль над аграрним сектором ми уже говорили в попередньому блозі.

Потонувши в кулуарних іграх, держава фактично самоусунулась від формування політики розвитку сільських територій, при якій у  центрі уваги має стояти людина.  З одного боку,  реформа місцевого самоврядування дала хоч мінімальну змогу розвивати благоустрій територій, але це не вирішує ключового  питання - як людям заробляти і за що жити.

Прикро, що влада не розуміє навіть різниці між фермерами і одноосібниками і змішує їх в один котел. А коли ми говоримо про відновлення міністерства, увага для одноосібників мала би бути величезна. Адже це самозайняті люди, які на своїх невеличких земельних  наділах і присадибному господарстві  заробляють собі на життя і нічого не просять із бюджету.

Скажімо, в Німеччині держава за таких самозайнятих людей, у яких річний оборот коштів менше 8 тисяч євро,  платить  пенсійні внески та оплачує медстраховку і таким чином підтримує їх. У нас же ці люди покинуті напризволяще, і у підсумку ми маємо масову міграцію з сіл у міста і за кордон. Тільки за останній рік при закритих кордонах з країни виїхали майже 150 тисяч людей.

Чому міграція з сіл це погано

Коли люди виїжджають за кордон – вони там сплачують податки і розвивають економіки інших країн, це загальновідомий факт. Але і трудова міграція в свої міста для розвитку країни  не додає. Адже у нас повністю провалена і промислова політика, виробництв немає і приїжджаючи в міста люди максимум можуть працювати у сфері послуг, а це не створює додаткового валового продукту і доданих коштів в економіку, і ми продовжуємо буксувати на місці.

Велосипед давно придумали

Україна - не єдина країна в світі, яка зіштовхнулась з проблемами занепаду сільських територій і трудової міграції. Мені дуже імпонує досвід Естонії. Ця пострадянська країна також потерпала від того, що працездатне населення виїжджало до більш багатих держав ЄС, в основному Великобританії і Норвегії.

Щоб зупинити ці процеси, вони переорієнтувались з аграрної політики на розвиток сільських територій, створили відповідне міністерство, яке комплексно підходить до вироблення державної політики і впровадження програм, спрямованих на те, щоб стимулювати людей залишатись жити в сільській місцевості.

Шляхи виходу з кризи

Першим кроком виходу з економічної депресії мало б стати створення адекватного Міністерства розвитку сільських територій. В ідеалі такому відомству треба дати функції  розпорядження землями, лісами, водним і рибними промислами, виробництвом продуктів харчування. Воно має комплексно підійти до розвитку сільських територій. Завдання держави - шляхом або субвенцій, або пільгових кредитів дати людям стимули жити, працювати і заробляти у себе вдома.

Верховна Рада має прийняти закон про створення і наповнення Фонду сільського розвитку і кошти з нього повинні йти не на дотації агрохолдингам, а на підтримку самозайнятих людей у сільській місцевості. Тоді ми  зможемо повністю змінити структуру своєї економіки і суттєво підвищити рівень життя людей.