Що робити, якщо вам або вашій дитині постійно не вистачає часу на важливі справи?
Можна списати це на сучасний надто бурхливий темп життя. А можна – навчитись керувати часом.
У попередніх дописах ми говорили про постановку цілей, планування та управління ризиками - інструменти, які допомагають структурувати життя та прямувати до успіху. І я впевнена, що ні в кого вже не лишилось сумніву: ці інструменти потрібно втілювати у життя, своє та своїх дітей. І для цього потрібне головне – діяти. Та для того, щоб діяти, нам треба мати, як то кажуть, час та натхнення.
Але в наш час буває подекуди складно і з першим, і з другим. Ми буваємо виснажені, незосереджені, розфокусовані. Іноді складно примусити себе виконувати й повсякденні завдання, а опановувати щось нове – тим більше. Та, звісно, це не привід відкладати свій розвиток. Це привід опанувати два важливих мистецтва: самомотивації та тайм-менеджменту.
Те, що мотивація та керування часом дуже пов'язані, помітно по дітях: вони завжди знаходять час на те, чого хочуть самі. І з цього можна зробити перший висновок: для успішного керування часом потрібно починати саме з мотивації.
Внутрішня та зовнішня мотивація: що працює краще?
Мотивація - це певна сила, яка спонукає нас діяти, долати перешкоди, досягати цілей. Ця сила може впливати на нас ззовні - у вигляді винагород, визнання, оцінок або навпаки, покарань - і тоді ми говоримо про зовнішню мотивацію. Або це може виникати всередині нас самих - інтерес, мрія, задоволення - і це буде мотивація внутрішня.
Яка з цих мотивацій працює краще? Відповідь, знову ж таки, нададуть діти, і їх навіть питати про це не треба. Достатньо просто подивитися: скільки часу дитина буде займатися тим, що їй цікаво та приносить задоволення, а скільки - тим, про що ми кажемо “треба!”, навіть коли обіцяємо за це якусь винагороду.
І якщо ми думаємо, що наші системи мотивації влаштовані по-іншому, то дуже помиляємось. Так, ми можемо самі собі сказати те “треба!”, самі собі пообіцяти нагороду або самі себе залякати небажаними наслідками. Але все це буде та ж сама зовнішня мотивація, яка часто працює з великим “рипінням”.
Внутрішня мотивація дає ще купу бонусів:
вона є стійкішою та тривалішою, бо майже не залежить від зовнішніх впливів,
розвиває нові навички, адже ми занурюємось в те, що нам цікаво, та знаходимо нові, ще ефективніші способи це робити,
ми стаємо наполегливішими у подоланні перешкод, адже робимо те, чого бажаємо самі,
ми вчимося брати на себе відповідальність, бо це наше власне рішення займатися певною справою.
Та головне - саме внутрішня мотивація спонукає нас керувати часом - бо ми хочемо більше займатися тим, що нас цікавить!
З цього всього можна зробити другий висновок: основою та ціллю розвитку – і нашого, і наших дітей – має бути прагнення досягти своєї мрії. Підкреслю: саме своєї. Бо іноді ми покладаємо життя, щоб досягти мрій, приміром, наших батьків щодо нас, або нав’язуємо дітям наші мрії, не замислюючись, чого хочуть вони самі.
Як розпізнати, чи є мрія власною?
Для цього я пропоную поставити собі кілька питань, на які потрібно відповісти максимально відверто. Зразу зауважу - може статися, що деякі відповіді будуть доволі болісними, адже покажуть, скільки часу було витрачено на «не своє». Але навіть в такому разі не варто засмучуватись, адже все, чого ми досягали або навіть не досягали в житті – це наш досвід. І він ніколи не буває зайвим.
Вдивіться у себе. Що ви хочете робити, коли ви у спокої та відчуваєте жодного тиску? Яка справа дарує вам радість? Та чи збігається це з тим, що ви вважаєте своєю мрією? Якщо так - то це добра ознака.
Спитайте себе “чому?” Чому ви хочете досягти саме цього? Чому це для вас важливо? Якщо ви робите це заради визнання кимось іншим, то, можливо, мрія не є суто вашою.
Що ви відчуваєте, коли займаєтесь справами, які пов'язані з вашою мрією? Якщо натхнення та радість - вітання! Ви дійсно на шляху до мрії.
Якби ви не мали можливості розповісти про досягнення своєї мрії на широкий загал або у соціальних мережах - чи продовжували б ви про це мріяти? Якщо немає такої впевненості, то є ймовірність, що мрія нав’язана соціумом.
Що робити з результатами «самоопитування»? Якщо ви раптом виявили, що йдете не туди, куди мрієте – варто переглянути життєві цілі та плани. Так, може бути складно, бо це потягне за собою вихід із так званої «зони комфорту», але повірте – результат того вартуватиме!
Проговоріть ці речі також із дитиною, звісно, адаптувавши питання відповідно до її віку. Якщо дитина – підліток, не схильний до надто відвертого спілкування, то дайте йому або їй можливість поміркувати самостійно, а потім, за бажанням, поділитися з вами результатами. Втім, навіть якщо не поділиться, результати такої саморефлексії у будь-якому випадку будуть корисними.
Але не всі справи – омріяні. Як бути з ними?
Та ми не живемо у світі «рожевих поні» й розуміємо: не всі потрібні справи є приємними та такими, що надихають. Існує рутина, яка забезпечує побут, робочі процеси. Та навіть шлях до мрії не обходиться без кроків, які ми не дуже полюбляємо. Щоб впоратись з цим пропоную спробувати кілька способів.
Спосіб 1: проведіть ревізію справ. Можливо, деякі з них ви робите «на автоматі», а насправді в них немає потреби? Приміром, ви не любите створювати щоденний перелік завдань, але кожного дня пишете його у щоденнику. Як щодо того, щоб доручити цю справу штучному інтелекту? Доведеться витратити певний час на налаштування, але потім можна відчути значне полегшення.
Якщо йдеться про дитину, то тут теж обов’язково знайдеться простір для маневру. Приміром (нехай вибачать мені учні-відмінники та шкільні вчителі), можна не робити досконало домашні завдання з нелюбих предметів, які не входять до обов’язкових іспитів. Натомість - вивільнити час на те, що справді цікаво.
Спосіб 2: створіть власну систему винагород. Щось – приємна дрібничка, смаколик або цікава прогулянка – які ви пообіцяєте собі або дитині за завершення не дуже приємної справи, здатні підвищити мотивацію. Але тут важливо, щоб «розмір приємності» винагороди відповідав «розміру неприємності» справи.
Спосіб 3: вивчіть себе та те, що вам допомагає. Вам легше щось робити в тиші чи під музичний фон? Наодинці чи в команді? Кожного разу новим способом чи за шаблоном? Пробуйте різні підходи та обирайте той, що полегшує справи саме для вас.
І також дозвольте своїй дитині обрати той спосіб, що допоможе саме їй. Приміром, якщо ми любимо тишу, то може бути важко зрозуміти, чому дитина вчить уроки ввімкнувши музику. Або, якщо ми звикли працювати за робочим столом, то звичка дитини читати підручник з телефону може здаватися дивною. Але не варто підлаштовувати її під свої вимоги, бо це, навпаки, демотивує.
Але як, все ж таки, впоратися з часом?
Та попри всі мотиваційні заходи ми можемо відчувати брак часу.
1) Плануйте час так само як плануєте гроші. Коли якась справа потребує багато часу, розбийте її на кілька частин та заплануйте час на кожну з них. Однак, плануючи, не занурюйтесь у дрібниці. Нехай план буде достатньо вільним, бо якщо щось піде не так, треба мати простір для маневру.
2) Робіть відпочинок. Коли ми сповнені натхнення, то сили здаються невичерпними. Але насправді це не так, і перевтома може призвести до вигоряння. А наступне відновлення може забрати надто багато часу.
3) Пам’ятайте про непередбачуване. Затори на дорогах, відключення електрики, тривоги, раптове погіршення самопочуття - якщо ви плануватимете всі справи впритул одна до однієї, то подібні негаразди порушать всі розклади. Тож залишайте резерв часу на можливість настання таких подій.
Але в житті можуть трапитися і складніші неприємності, які потребуватимуть тривалого часу на відновлення. І не тільки часу, а й грошей. Приміром, захворювання, складна травма, пошкодження або втрата майна, проблеми зі здоров’ям дітей тощо. І, як не дивно, саме гроші часто здатні скоротити час на відновлення: отримати ефективніше лікування, реабілітацію, якщо йдеться про здоров’я. Або пришвидшити ремонт чи придбання нового, якщо йдеться про майно. І щоб мати такий резерв грошей, раджу заздалегідь подбати про страхування – здоров’я, життя, майна та відповідальності.
