Презумпція правомірності та мета виконавчого напису нотаріуса

Судове оскарження або визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис нотаріуса.

05.07.2017р. в рамках справи № 6-887цс17 Верховним судом Українидосліджувалось питання щодо оскарження в судовому порядку виконавчого написунотаріуса.

Однією з підстав для перегляду була постанова ВерховногоСуду України від 4 березня 2015 року в справі № 6-27цс15, в якій викладено наступний правовийвисновок: «відповідно до статті 88 Закону України «Пронотаріат»  нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документипідтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржникаперед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більшетрьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями –не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис,законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межахцього строку...

…таобставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодорозміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовуєвисновок суду про безспірність заборгованості боржника».  

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особамає право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнанняабо оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового абомайнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захиститицивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором абозаконом. 

При цьому, відповідно до статті 18 ЦК України нотаріусздійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговомудокументі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі – Закон «Про нотаріат») нотаріат в Україні –це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчуватиправа, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальнідії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

ВАЖЛИВО: Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами тапосадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом «Пронотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчиненнянотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року  №296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 рокуза № 282/20595 (далі – Порядок вчиненнянотаріальних дій, Порядок).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 ЗаконуУкраїни «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусамивиконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава16 розділу ІІ Порядку вчиненнянотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріусивчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірномупорядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом МіністрівУкраїни.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умовивчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріусвчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірністьзаборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та заумови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а увідносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одногороку. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановленоінший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчиненнянотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису(пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділуІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженимпредставником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені:відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача таборжника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи;номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичноїособи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, якапідлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючипеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію,необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформаціючи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріусвправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділуІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основногозобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом післяспливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень –письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він євідмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відміткаіпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відміткапоштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану віпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділуІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованостіпідтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягненнязаборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написівнотаріусів, затвердженим постановою КабінетуМіністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі – Перелік документів). При вчиненнівиконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтуваннястягнення документи, зазначені у вказаномуПереліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає іншихумов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в ЗаконіУкраїни «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому стаття 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає,що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються досуду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні,нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чиакти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійтинаступних висновків.

ВАЖЛИВО: Вчинення нотаріусом виконавчого напису – ценотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягненнягрошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснюєсвою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав абообов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує посуті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує правастягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, апідтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчиненнявиконавчого напису – надання стягувачу можливості в позасудовомупорядку реалізувати його право на примусове виконання зобов’язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого вінзвернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само намомент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчогонапису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість абоінша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальностіборжника – це обов’язкова умова вчинення нотаріусомвиконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характерправового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, щобезспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріусапідтверджується формальними ознаками – наданими стягувачем документами згідно з Перелікомдокументів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядкуна підставі виконавчих написів нотаріусів.

Окремо необхідно вказати, що Верховний суд України  впостанові від 20.05.2015 р. по справі № 6-158цс15 вказав,що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком,нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов’язкиучасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчогонапису відбувається в спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16розділу ІІ Порядку, – шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень -письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він євідмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчиненнявиконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною,стягувачем, і не зобов’язаний запитувати та одержувати пояснення боржника зприводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого написувідбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповіднимПереліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншоївідповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт(подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить провідсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15,16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захистцивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, щонотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум абовитребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановитьзворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільногоправа, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис:як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так із підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розмірузаборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їхчастині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчогонапису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркоюдодержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документівна підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Перелікомдокументів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України«Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повномуобсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчиненнянотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість передстягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованістьсаме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не булоневирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на часвчинення нотаріусом виконавчого напису.

Зокрема, спростовуєбезспірність заборгованості боржника той факт, що на час вчинення нотаріусомвиконавчого напису в суді розглядається по суті спір щодо розміру цієїзаборгованості (правовийвисновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 4 березня 2015року в справі № 6-27цс15,від 11 березня 2015 року в справі № 6-141цс14).

Проте несвідчить про наявність спору щодо заборгованості лише та обставина, що увиконавчому написі зазначена більша сума заборгованості, ніж у повідомленні,надісланому стягувачем боржнику в процедурі звернення до нотаріуса за вчиненнямвиконавчого напису (правовий висновок ВерховногоСуду України, викладений у постанові від 20 травня 2015 року в справі №6-158цс15, ЄДРСРУ №45855991 ).

Більше того, у п. 10 листа  ВССУ від 07.02.2014 року«Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальнихдій або відмову в їх вчиненні» вказано наступне: «як правило у виконавчомунаписі сума є більшою ніж у вимозі, але це пов’язано з часом, який пройшов віднадіслання вимоги і вчинення виконавчого напису. Отже, якщо у письмовій вимозіборжнику повідомлено, що при вчиненні напису сума заборгованості може будезбільшена з урахуванням нарахування процентів та штрафних санкцій, то у такомувипадку спірності суми немає».

При цьому, аналіз практики Європейського суду зправ людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі«Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля протиРосії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен протиФінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та МесропМовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить,що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загальногоправа людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як нацивільний, так і на кримінальний процес.

Вимогапункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не можерозумітись як обов’язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття6  Конвенції  такожне встановлює правил щодо допустимостідоказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національногозаконодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський судз прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, якправило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняттячи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобтотакими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинутина результат розгляду справи.

ВИСНОВОК: Таким чином, у разі вчинення виконавчого напису завідсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такийвиконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню.

Разом із тим, законодавством не визначений виключнийперелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ціобставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільногопроцесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.  

Р.s. виконавчийнапис у розумінні ЦК не є правочином, недійсність якого може бути встановленасудом, а тому він може бути визнаний лише таким, що не підлягає виконанню.

Ставки судового збору підлягають сплаті виходячи з вимогяк з немайнового спору. (п. 10 та п. 14 Листа ВССУ  від 07.02.2014року «Про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарженнянотаріальних дій або відмову в їх вчиненні»).