Як зміняться правила управління державним майном та реалізації арештованих активів: крок до європейських стандартів
У Верховній Раді України зареєстровано доопрацьований законопроєкт №11139, який пропонує внести зміни до законодавства у сфері управління державним майном, захисту прав кредиторів та продажу арештованих активів. На перший погляд, це звучить як черговий юридичний документ, який стосується вузького кола спеціалістів. Але якщо вдивитися уважніше, ми бачимо цілу систему нових можливостей, обмежень та нюансів, які зачіпають не лише державу, а й бізнес, кредиторів і кожного, хто прагне прозорості у правовідносинах.
Далі пропоную розглянути головні положення законопроєкту та їхні потенційні наслідки.
Законопроєкт пропонує розширення дії мораторію на примусову реалізацію майна господарських товариств, у яких держава володіє понад 50% акцій. Це означає, що протягом трьох років після набрання чинності закону такі активи не можуть бути реалізовані примусово.
На перший погляд, це виглядає як необхідний захист державних підприємств від зовнішнього тиску. Але є й інший бік медалі. Мораторій може стати своєрідним «бункером», який закриває неефективність підприємств від кредиторів і стримує доступ до інвестицій.
Подібна практика відома у закордонних країнах. Наприклад, у Греції під час фінансової кризи вводили мораторій на продаж державних активів. Це дало змогу стабілізувати економіку, але створило значний тиск на бюджет через накопичення боргів. У результаті такі активи все одно були продані, але вже за менш вигідними умовами.
В Україні ключовим питанням залишається баланс: як захистити інтереси держави та кредиторів водночас? Можливо, доцільніше було б встановити механізм часткового доступу до активів під суворим контролем замість повного блокування.
Прозорість торгів: Prozorro на сторожі справедливості
Пропозиція використовувати дворівневу електронну систему Prozorro. Продажі для реалізації арештованого майна – це крок, який заслуговує на особливу увагу.
Що таке дворівнева система? Це механізм, який дозволяє розділити функції організаторів, операторів та зберігачів інформації. Простими словами, усі зацікавлені сторони матимуть доступ до інформації про торги, але жодна з них не зможе вплинути на результати.
Відкриті торги вже довели свою ефективність у продажу активів у Польщі, де аукціони з продажу арештованого майна проводяться виключно через електронні платформи. Це не лише зменшило корупційні ризики, а й дозволило залучити іноземних інвесторів.
Проте є й важливий нюанс: наскільки готовий український ринок до таких змін? У багатьох випадках навіть сучасні системи можуть бути піддані спробам маніпуляцій. Тому необхідно запроваджувати суворий контроль за процесом аукціонів та активно залучати громадськість до моніторингу.
Конкурентність: боротьба за довіру інвесторів
Конкурентність на ринку продажу арештованих активів – одна з головних цілей законопроєкту. Порядок торгів буде визначатися Кабінетом Міністрів за поданням профільного міністерства.
Це цікава ініціатива, але в ній приховані потенційні ризики. Чим більше етапів контролю, тим складніше уникнути бюрократії. В Італії, наприклад, продаж арештованого майна проводиться за схожим принципом, але занадто складні процедури часто призводять до затягування торгів. В результаті вартість активів знижується, а вигода для держави – мінімальна.
Для України критично важливо не просто створити конкурентний ринок, а й гарантувати оперативність та чесність процедури. Для цього необхідно чітко регламентувати всі етапи продажу, щоб уникнути «вручної» зміни правил у процесі.
Що ми отримуємо в підсумку?
Законопроєкт №11139 – це, безумовно, крок до вдосконалення законодавства у сфері управління державним майном. Але як будь-яка реформа, він потребує зваженого підходу.
Пропоновані зміни мають великий потенціал: вони можуть створити прозорий і конкурентний ринок, захистити права кредиторів та підвищити ефективність управління активами. Проте головний виклик – це правильна імплементація.
З міжнародного досвіду видно, що навіть найкращі ідеї можуть зазнати краху без належного контролю та адаптації до місцевих умов. Україні потрібен не просто закон, а комплексна реформа, яка врахує специфіку нашого економічного середовища.
Як адвокат, я бачу в цьому проєкті велику перспективу. Але вірю, що ключ до успіху – це баланс між інтересами держави, бізнесу та громадян. Адже лише тоді ми зможемо справді наблизитися до європейських стандартів.
