Чому Україні потрібні іноземні працівники: виклики ринку праці та стратегії бізнесу
Український ринок праці стикається з гострим дефіцитом кадрів. Залучення іноземців стає умовою економічного виживання.
На багатьох підприємствах питання вже не у тому, «чи вистачить людей», а в тому, «як довго ми зможемо працювати в тих умовах, що маємо». Ми звикли думати, що ринок праці впорається сам – люди повернуться, хтось перекваліфікується, хтось переїде. Але цього не відбувається. І поки одні компанії ще сподіваються на відкладене рішення, інші вже тестують інструменти, які працюють у світі десятиліттями.
Кадровий вакуум: внутрішніх ресурсів більше не вистачає
Багато підприємств, особливо виробничих, вже вичерпали локальні ресурси. Заводи часто розташовані поза великими містами й роками наймали людей із найближчих громад. Сьогодні ця «внутрішня база» фактично спорожніла. Релокація працівників із сусідніх регіонів розв'язує проблему лише частково.
Особливо критичною ситуація стає під час сезонних піків, розширення потужностей, збільшення обсягів виробництва. Підприємства можуть закривати тільки мінімальні потреби, але не розвиватися. Саме тому у перспективі 2-3 років залучення іноземного персоналу стане не питанням вибору, а стратегією виживання.
Чому бізнес усвідомлює проблему, але не поспішає діяти
За даними Work.ua, лише 10% українських компаній вже мали досвід або ж продовжують співпрацю з іноземними працівниками, ще 19% планують цей крок. Але це не означає, що інші не відчувають дефіциту. Навпаки – за даними Європейської Бізнес Асоціації, 71% компаній визнають брак кадрів серйозною загрозою.
То що стає на заваді до залучення іноземного персоналу?
- складний шлях бюрократичних процедур;
- страх культурного та мовного бар'єрів;
- відсутність досвіду роботи з людьми з інших країн;
- сумніви щодо економічної доцільності.
Втім, якщо дивитися на виробничий сектор, за моїми спостереженнями зацікавленість перевищує 50%. На складах і логістичних обʼєктах – близько 20-30%. Ритейл також має високу потребу в працівниках, але через клієнтський контакт і високі стандарти сервісу, поки шукає альтернативні шляхи залучення фахівців. Загальна картинка демонструє, запущений процес вже незворотний.
Вартість іноземного персоналу: міфи та реальність
У середньому іноземний працівник обходиться на 25% дорожче за українського. Це пояснюється витратами на документи, логістику, проживання тощо. Але цей факт не варто розгляди у відриві від контексту.
Є кілька нюансів, які важливо враховувати:
1. Іноземці готові працювати більше. Вони підписують контракт саме з цією метою – приїхати та заробити. Це частково компенсує різницю у вартості. Умовно, колумбійці та гватемальці готові до переробок і використовують будь-яку можливість, що надає роботодавець.
2. Через гостру конкуренцію за дефіцитних фахівців, як-от водіїв вантажівок і технічних спеціалістів, український ринок праці значно підвищує рівень заробітних плат. За даними Держстату, середня зарплата в Україні за останній рік зросла на 24,1%. Як наслідок, розрив вартості найму іноземця та українця поступово зникає. А у деяких випадках вартість працівника з Азії, Африки чи Латинської Америки буде меншою.
Економічна картина кардинально змінюється, якщо оцінювати роботу не за людиногодинами, а за фактично виконаними завданнями або виробленою нормою. Це не лише про високий результат, а й про спокій бізнесу: безперебійність процесів, операційну стабільність та надійну прогнозованість.
Залучення іноземців – не тренд, а умова економічного виживання
Є тверді цифри, які не залишають ілюзій. За даними Міністерства економіки, для забезпечення зростання ВВП на 7% щороку Україні потрібно залучити щонайменше 4,5 млн додаткових працівників до 2030 року. Внутрішніми ресурсами такі цифри закрити нереально.
Причини очевидні:
- Частина українців виїхала й не планує повертатися. Частка тих, хто все ж готовий до репатрації за даними Центру економічної стратегії у 2024 році складала лише 43%. З кожним роком ця цифра зменшується.
- Значна кількість чоловіків залучена до оборонного сектору – і це надовго.
- Народжуваність падає, демографічна яма тільки поглиблюватиметься.
Якщо не залучати людей з інших країн, ми отримаємо не просто дефіцит, а у кращому випадку – стагнацію. У моєму розумінні, нам потрібно щомісяця залучати щонайменше 150-200 тисяч працівників, якщо ми хочемо не лише зберегти, а й розвивати економіку.
Що чекати бізнесу через 3-5 років і як діяти вже зараз
Реалістичний сценарій такий: через кілька років 20-30% працівників на складах і виробництвах (лінійний персонал) можуть бути іноземцями. Це не заміщення українців, а спосіб не допустити зупинки підприємств.
Паралельно має змінюватися державний підхід до стимулювання зайнятості, зокрема міжнародного рекрутингу:
- спрощення процедур працевлаштування;
- оптимізація логістики та візових маршрутів;
- оновлення правил перебування;
- інтеграційні програми та базові стандарти адаптації.
Що може зробити бізнес уже сьогодні?
- протестувати модель на невеликій групі;
- оцінити реальні витрати та продуктивність;
- вивчити ризики й вибудувати систему управління;
- синхронізувати очікування всіх сторін.
Жодна окрема ініціатива, як то залучення студентів, програми перекваліфікації на місцях, тестування нових видів реклами пошуку працівників не розв'яжуть проблему кадрового голоду. Але комбінація всіх можливих інструментів точно дасть результат. Ігнорувати іноземний персонал сьогодні – це свідомо обмежувати свій розвиток.
Попереду складні роки, і головне завдання керівника – не чекати, що ринок або держава самі усе відрегулюють, а вчасно тестувати рішення. Бо дефіцит кадрів – це не тимчасовий збій. Це реальність, у якій варто навчитися діяти системно.
- Геніальність від народження? Філософія, маркетинг чи шлях розвитку? Вільям Задорський вчора о 20:02
- Лобіювання як інструмент для українських ветеранів Олексій Шевчук вчора о 18:16
- Листопад 2025 року показав тенденцію до скасування розшуків, оформлених ТЦК Павло Васильєв 05.12.2025 22:21
- Про необхідну оборону – як версію захисту Костянтин Рибачковський 05.12.2025 22:17
- Бронювання працівників: правила та вимоги Віталій Соловей 05.12.2025 17:55
- Чому найуспішніші люди бояться слабкості і як це впливає на їхнє лідерство Юлія Буневич 05.12.2025 17:30
- Якими будуть інтер’єри 2026 Алеся Карнаухова 05.12.2025 13:42
- Не бути туземцем Сергій Дідковський 05.12.2025 10:28
- Святий Миколай, Санта Клаус та Father Christmas: у чому різниця – і що між ними спільного? Інна Лукайчук 04.12.2025 18:46
- За що компанії можуть втратити статус "критично важливих" та що робити далі Віталій Соловей 04.12.2025 17:54
- Що робити, якщо співробітник вкрав клієнтську базу Олександр Висоцький 04.12.2025 17:08
- Переоцінка безпомилковості ШІ студентами: експериментальні докази Олександр Серт 04.12.2025 16:32
- Як мислити ефективніше: техніка шести капелюхів Едварда де Боно Олександр Скнар 04.12.2025 09:36
- П’ять років поза Конституцією: як Україна втратила баланс влади і підтримку світу Валерій Карпунцов 03.12.2025 21:18
- "FPV на арабіці": акцизний податок на каву як інструмент поповнення військового бюджету Кароліна Холявко 03.12.2025 18:58
- Мікрокроки, що змінюють життя: як формувати звички без зривів і надзусиль 613
- П’ять років поза Конституцією: як Україна втратила баланс влади і підтримку світу 287
- За що компанії можуть втратити статус "критично важливих" та що робити далі 272
- Бронювання працівників: правила та вимоги 190
- Як WSJ вибудовує наратив операції "Павутина" та образ її ключового лідера 174
-
У Новий рік без шампанського та коньяку: що зміниться з 1 січня 2026 року
Думка 6616
-
Словаччина запускає "словацьку снарядну ініціативу", але не для України
Бізнес 3737
-
Не треба чекати на спасіння. Що оновлена стратегія нацбезпеки США значить для України
Думка 2738
-
Немає місця, щоб сховатися. Як Україна виграє війну політичних убивств на території Росії
2503
-
МВФ назвав додаткові умови для затвердження нової програми з Україною
Фінанси 2351
