Цивільна конфіскація: вовк в овечій шкурі

Цілком реально під ударом через цю законодавчу новелу можуть опинитись середній прошарок, малі та середні підприємці

На минулому тижні Верховна Рада проголосувала в цілому за чергову спробу повернути до Кримінального кодексу України статтю про незаконне збагачення.  

Після того, як Конституційний суд 26 лютого визнав статтю 368-2 ККУ такою, що не відповідає Основному закону, НАБУ закрило 65 кримінальних проваджень, розпочатих за відповідною статтею. Питання незаконного збагачення перейшло у політичну площину. За відновлення відповідних норм виступили країни G7 і Світовий банк.  

На перший погляд, український парламент разом з президентом виконали домашнє завдання і зробили крок у боротьбі з корупцією. Однак що ж насправді було зроблено? Після того, як під законом поставить підпис Глава держави і його буде опубліковано, в Україні запроваджується цивільна конфіскація (confiscation in rem).  

Не потрібно рішення суду із обвинувальним вироком в кримінальному правопорушенні, достатньо прокурорам САП звернутись до суду із цивільним позовом про визнання необґрунтованими активів. В такому разі перестає застосовуватись стаття 62 Конституції про презумпцію невинуватості, яка стосується виключно злочинів.  

Кримінальна відповідальність згідно із новою статтею 368-5 ККУ загрожує тільки тим чиновникам, які набули активів на понад 6,24 млн грн, що перевищують законні доходи. До речі, у порівнянні зі статтею 368-2 поріг піднято в 6,5 разів. 

Кого ж може зачепити цивільна конфіскація? Далеко не лише чиновників, а без перебільшення всіх. Позов про визнання необґрунтованими активів може бути пред'явлено до інших фізичних чи юридичних осіб, якщо САП вирішить, що відповідні активи набуті за дорученням  чиновника, або цей посадовець навіть опосередковано користується такими активами. Тобто мова йде навіть не про кошти родичів, що зазначено в п. 7 і 8 ч. 1 ст. 46 ЗУ "Про запобігання корупції". Коло значно ширше і обмежується хіба що мінімальним порогом для подачі цивільного позову в мільйон гривень (500 прожиткових мінімумів). 

Цілком реально під ударом можуть опинитись середній прошарок, малі та середні підприємці – тобто проактивна частина суспільства.

Ще одна деталь. Чотири роки – саме стільки законодавці прописали позовну давність за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави. Пам’ятаєте, колись була вимога зберігати платіжки за послуги ЖКП три роки. Щоб не стати жертвою цивільної конфіскації, тепер бажано навести лад із власною фінансовою історією із збереженням необхідних документів.

Варто розуміти, що віднині банківська таємниця теж під питанням. НАБУ під приводом виявлення необґрунтованих активів для збору доказів може запитувати у банківських установ інформацію щодо рахунків, вкладів, правочинів, операцій за рахунками або без відкриття рахунків конкретної юридичної особи, ФОПа або фізичної особи за конкретний проміжок часу із зазначенням контрагентів. Достатньо запиту по електронній пошті.

Активи людини навіть можуть конфіденційно арештувати на запит антикорупціонерів без повідомлення власника. Як це робиться класично у наших умовах, обґрунтовуючи «забезпеченням позову». 

Рано чи пізно своє слово скаже і Конституційний суд України. До другого читання з тексту законопроекту була вилучена норма про те, що цивільний позов може бути поданий до набутих протягом чотирьох років активів до дня набрання чинності закону. Тобто спочатку взагалі пропонувалось запровадити, що закон має зворотну у часі дію. Народні депутати не ризикнули лишати настільки контроверсійну норму в тілі законопроекту. Однак можна з легкістю спрогнозувати, що у недалекому майбутньому буде підготовлено подання з вимогою ухвалити рішення про неконституційність нового закону про незаконне збагачення.

Для того, щоб цивільна конфіскація працювала, як це відбувається в західних країнах (США, Великобританія, Ірландія, Канада, Нідерланди та низка інших), Україні було необхідно провести загальне декларування українських громадян, а також провести амністію капіталів. Однак відповідні речі поки що так і лишились на папері передвиборчих обіцянок. 

Таким чином на сьогодні визначити різницю між набутими активами та законними доходами об’єктивно неможливо. Ще й зважте на рівень тіньової економіки в нашій державі.

Загальне декларування доходів громадян дозволить провести червону риску та гарантувати в подальшому неупередженість у разі проведення перевірки активів на законність. Власне нульова, разова декларація або спеціальне декларування – це і є інструмент відбілення коштів та майна перед державою. 

Сьогодні у Верховній Раді зареєстровано чотири законопроекти на цю тему. По суті, вони пропонують схожий механізм легалізації – добровільно заплативши до 10% з тих активів, з яких раніше не було сплачено податок на доходи фізосіб. Аналогічна ситуація з амністією капіталів, яка за 5% дозволить легалізувати активи юросіб, вивівши їх із тіні та з офшорних юрисдикцій. Якщо ми хочемо паритетних відносин із державою, то ці кроки є обов’язковими і мають слідувати до запровадження цивільної конфіскації.

Народні депутати в погоні за політичною доцільністю проголосували за закон, що містить неузгодженості, не враховує конституційних приписів та низки європейських стандартів. Фактично вони дали можливість суддям Вищого антикорупційного суду велике поле для дій, де гратиме не закон, а суб’єктивізм конкретного судді. А де є суб’єктивізм – там в українських реаліях і корупція. У зв’язку з цим, у суспільстві гостро стоятиме питання легітимності кожного рішення суду у частині цивільної конфіскації.

Запускаючи цивільну конфіскацію в нинішньому вигляді влада надає безпрецедентні повноваження антикорупційним органам, повну свободу дій суддям ВАСУ і водночас створює тотальну незахищеність українських громадян, яких через відповідний механізм можуть несправедливо позбавити коштів та майна. Очевидним є те, що застосування цивільної конфіскації на практиці змусить законотворців повернутись до цього питання.