Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
31.01.2023 02:30

Для України головним викликом є некомпетентність та популізм, а не загроза авторитаризму

Економіст, експерт-аналітик

Економічна політика

Побачив у декількох ФБ друзів дописи, які стосувались обговорення в якомусь експертному середовищі проблеми повоєнного розвитку України. Вкотре побачив, що “головним викликом для України була оголошена розвилка подальшого розвитку України — демократія чи автократія”.

Вже навіть боюсь згадати, скільки разів за останні два десятиліття наголошував, що з урахуванням української ментальності самі по собі страхи загрози авторитаризму у межах власної держави виглядають перебільшенням. Більш того, самі ці страхи є відображенням несприйняття та неможливості реалізації авторитаризму в Україні.

Про це безліч разів казав за часів президенства Кучми, Януковича, Порошенка, Зеленського.

Головний виклик для нас як у повоєнний час зменшити частку держави в економіці та стимулювати переробну промисловість з високим рівнем доданої вартості. І перше, і друге унеможливить спроби авторитаризму. Причому у нас часте́сенько протиставляють частку держави в економіці та вплив держави на регулювання розвитку країни в цілому, у тому числі соціально-економічного розвитку.

Хоча, насправді, необхідно, з одного боку, зменшити фіскальний перерозподіл на користь держави (включно з органами місцевого самоврядування та системи обов'язкового соціального страхування) та кількість комерційних підприємств з часткою в капіталі держави та органів місцевого самоврядування, з іншого — мати на рівні держави (уряду, центрального банку, президента, парламенту) розуміння, яким чином стимулюється розвиток країни у правильному напрямку (з ефективною економікою, захистом прав та свобод громадян, порядними, професійними та незалежними правоохоронними та судовими органами, сильними збройними силами).

Якщо є таке розуміння та політична воля його реалізовувати, то це робитиметься. Навіть, попри те, що суспільна традиція толеруванню корупції в одночасся нікуди не зникне.

В разі кардинального зменшення фіскального навантаження, у першу чергу прямих податків для малого та середнього бізнесу і громадян (в частині податків на прибуток, на доходи фізосіб та ЄСВ), та існуватиме суспільний спротив за допомогою популізму його збільшити, то авторитаризм не виникне.

Бо він базується саме на намаганнях збільшити, у першу чергу, фіскальний перерозподіл на користь держави. Якщо правитель, намагатиметься збільшити власний вплив на суспільство, але не матиме можливостей тиснути податками на бізнес та за допомогою бюджетних коштів підкуповувати електорат, то нічого з його спроб побудувати автаркію не вийде.

Коли ж йдеться про розбудову сучасної високопродуктивної економіки, то тут роль держави насправді надзвичайно важлива. Вона полягає в усвідомленому розумінні, як за допомогою наявної у неї сукупності інструментів економічної політики (податкової, митної, бюджетної, монетарної та регуляторної) стимулювати інвестиції, у першу чергу, у сфери з вищим рівнем доданої вартості.

Прикладів саме такого підходу, який призвів до потужного припливу приватних (у тому числі іноземних) інвестицій та бурхливого розвитку економіки, навіть у відверто корумпованих державах на кшталт Китаю, Туреччини, Південної Кореї, Сінгапуру (з поширеною міфологією, що там корупція була подолана), більш ніж достатньо.

Можна продемонструвати правильний підхід стимулювання інвестицій на прикладі зі скандальною історією останніх днів щодо намагань створити в Україні виробництво дронів “Байрактар”. Воно було заблоковано, бо від турецької компанії вимагали 10 мільйонів доларів для приєднання до українських електромереж майбутнього виробництва та обіцяли забезпечити це лише за два роки.

Натомість, у Туреччині підключення до мережі коштує нуль доларів, а дозвіл можна оформити за два тижні.

Річ навіть не у зловживанні монопольним становищем якоюсь енергорозподільчою компанією. Це цілком поширена практика.

Хоча існувала, і існуватиме у майбутньому, реальна проблема ефективної урядової політики у сфері енергопостачання. Якщо стимулюється або хаотично відбувається розвиток тих чи інших територій, і при цьому не створюється умов за допомогою тарифів для енергорозподільчих компаній та доступу до дешевого довгострокового кредитування для розвитку енергомереж, то там неминуче виникатиме колапс між потужностями енергетичних мереж та попитом на електроенергію.

Але якщо держава зацікавлена в інвестиціях у створенні виробничих потужностей, особливо високотехнологічних підприємств, то вона повинна брати на себе питання приєднання новостворених підприємств до мереж, у тому числі електромереж. І тоді перемовини з відповідними компаніями (електро-, газо-, водорозподільчих мереж) щодо умов (в частині строків та розміру плати за це) приєднання до них новоствореного виробництва має проводити саме держава. Впевнений, що шантажувати та обдурювати державу щодо умов приєднання до мереж (вартості та строків) не наважиться жоден бізнесмен в Україні. Звісно, якщо дійсно є політична воля, щоби інвестиції у новостворені виробничі потужності відбулися.

Насправді, це стосується всіх питань, які пов'язані з інвестиціями в українську економіку виділення земель, приєднання до мереж, відстрочка сплати митних платежів та податків, доступу до кредитів на прийнятних умовах, бюджетне співфінансування при реалізації тих чи інших комерційних проектів в Україні.

В цьому випадку роль держави визначальна. Але для цього потрібне щире бажання розвитку України, а не власного збагачення, необхідне розуміння і професійні знання, що і як потрібно робити, а також політична воля.

Саме з усім цим в Україні головна проблема як на рівні політикуму, так, на жаль, і переважно експертного середовища.

P.S.

Як завжди, прохання не тільки лайкати, але і поширювати цей допис у соцмережах.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
Контакти
E-mail: [email protected]