Будівництво доріг минуле та майбутнє: чи про те дискутуємо?

Акциз на пальне та "Велике будівництво" доріг

Сьогодні моя стрічка у ФБ несподівано, принаймні для мене, заповнена виправданнями та навіть розхвалюванням, так званого, “Великого будівництва” доріг. Сподіваюсь, що це так випадково багато хто одночасно несамовито почав піар-кампанію з цього приводу.

Насправді, спір не про доцільність будівництва доріг як таких.

Проблема, по-перше, у пріоритетах можновладців протягом 2019-2022 років до 24.02.22. В умовах фактично неминучості повномасштабної військової агресії з боку Російського імперії українська влада витрачала кошти на ЗСУ зовсім не у тих обсягах, яких було потрібно. Зараз у тому числі і за це розплачуємось життями наших збройних захисників та мирних громадян.

По-друге, у тому, що це робилось, по суті, у борг та ще і несамовито грабувалась держава на цьому.

По-третє, що будувались асфальтобетонні, а не цементнобетонні дороги. Перші передбачали витрати сотень мільйонів, якщо не мільярдів, доларів на імпорт з Білорусі бітуму. До речі, може саме тому досі не розірвані дипломатичні зносини із державою-співучасником військової агресії проти України. Хтось, можливо, розраховує згодом відновити бізнес стосунки з білоруськими можновладцями?

У той же час другі забезпечують стовідсоткову локалізацію виробництва всіх будівельних матеріалів, необхідних для будівництва доріг в Україні, з відповідними робочими місцями, доходами підприємств, найманих працівників, надходженнями до державного та місцевих бюджетів. І при цьому вони мають значно вищий рівень довготривалого їхнього використання без ремонту.

Що ж до відновлення акцизу на пальне та планів фінансування витрат на будівництво доріг, передбачених у проекті держбюджету на 2023 рік, то дискусія повинна вестись не про відновлення акцизних платежів. Це потрібно було зробити щонайменше ще з 1 липня. Обговорювати потрібно напрямки використання коштів, які надходитимуть при сплаті акцизу на пальне. Очевидно, що в умовах продовження війни та ракетних обстрілів ці кошти необхідно направляти у резервний фонд держбюджету для фінансування заходів в умовах надзвичайних ситуацій, пов'язаних з руйнацією об'єктів критичної інфраструктури (критично важливі мостові переходи, дамби, об'єкти енергетичної інфраструктури та ЖКГ тощо). Бо кошти на відновлення зруйнованих об'єктив будуть потрібні у пріоритетному порядку. Негайно, тут і зараз.

І наостанок.

Всі дискусії щодо того, куди витрачати бюджетні кошти у наступному році взагалі виглядають трохи як сцени з п'єс театру-абсурду Беккета чи Іонеску.

Проект держбюджету на 2023 рік передбачає перевищення удвічі видатків над доходами, з фінансування дефіциту у розмірі 1 трлн 280 млрд грн. При цьому уряд розраховує на зовнішнє фінансування видатків та погашення зобов'язань держбюджету у розмірі 1 трлн 596 млрд грн. Тобто, десь у межах 35-38 млрд доларів США. І урядовці зазначають, що на сьогодні немає ніяких чітких домовленостей із західними союзниками про обсяги грантів (безповоротної допомоги) та кредитів, на які може розраховувати Україна у наступному році.

За таких обставин про що так палко ведеться дискусія?