Днями мав на сторінці у Фейсбуку невеличку дискусією з колишнім заступником начальника департаменту енергоефективності Нафтогаз України Олексієм Хабатюком, який висловився вкрай критично з приводу ініціативи голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцева суттєво підвищити ставки рентних платежів з видобування природного газу. Він подав законопроект (№7038 від 09.02.2022), який передбачає підвищення податків на видобуток українського газу (ренту) в декілька разів.
Сьогодні рента складає 14-29%. Законом пропонується підняти її до 54-69% при сьогоднішніх цінах на газ. Для нових свердловин — тобто на нові інвестиції і нове буріння — взагалі пропонує збільшення податку в 7 разів (з 6% до 46%).
Хочу зразу зазначити, що за економічною природою рентних платежів — це природна рента. Тому надприбуток від видобувних ресурсів, у тому числі газу, має надходити до держбюджету. Але принциповим є питання передбачуваності, прогнозованості при встановлені рентних платежів. Не менш важливим є застосування єдиного підходу до всіх рентних платежів з викопних ресурсів. Це стосується як ставок, так і бази оподаткування. Не можуть використовуватись різні методики визначення бази оподаткування, наприклад для залізної та марганцевої руди, лише тому, що їхнім видобуванням займаються різні бізнесмени.
Виникає питання не тільки у пана Хабатюка, але і у мене, в якій мірі багаторазове підвищення рентних ставок можна вважати передбачуваним і прогнозованим, в якій мірі вони сприятимуть інвестиціям в галузь, яке обґрунтування саме таких ставок?
Якщо хтось вважає, що пан Гетманцев наводить у пояснювальні записці своєї законотворчої ініціативи хоч якесь обґрунтування з цього приводу, то глибоко помиляєтесь. Жодного обґрунтування.
Слід нагадати, що податки, крім фіскальної, виконують також стимулюючу та регулюючу функції.
Реалізація податкової політики обов'язково має передбачати відповідь на питання, чи стимулює вона інвестиції. Причому, в залежності від інтересів держави в розвитку тієї чи іншої галузі, виникає потреба в залученні інвестицій за допомогою податкових стимулів.
Навряд чи слід когось переконувати, що Україна вкрай потребує забезпечення енергетичної незалежності, у тому числі в частині нарощуванні видобування газу.
Очевидно, що одномоментне, кратне збільшення рентних ставок точно не можна назвати прогнозованою політикою, вже не кажучи, що навряд чи воно сприятиме інвестиціям у газовидобування. Скоріше, з точністю до навпаки — призводитиме до їхньої зупинки. Нове буріння, розвідка — все згортатимуть. А це мінус робочі місця і мінус податки.
Жодна іноземна компанія не прийде в Україну при таких ставках ренти, а ті, що вже є, забератимуть обладнання і переїдуть в інші країни. Що неминуче призведе до падіння видобутку українського газу.
Особливо абсурдним у цьому контексті виглядає підвищення ставок ренти для нових свердловин. Тобто тих, де ще потрібно здійснити інвестиції та забезпечити їхню окупність у розумні строки.
Тоді виникає питання, а навіщо це робиться представником нинішньої влади?
Невже не очевидно, що чим менше ми видобуваємо власного газ, тим більше повинні імпортувати дорогий газ ззовні?
Чим більша потреба України в імпортному газі, тим більша залежність від основного європейського експортера газу — від Росії.
Нагадаю, що згідно закону “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” (стаття 4), принципами державної регуляторної політики є:
“доцільність — обґрунтована необхідність державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми;
адекватність — відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;
ефективність — забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ресурсів суб’єктів господарювання, громадян та держави;
збалансованість — забезпечення у регуляторній діяльності балансу інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави;”
Чи відповідає хоч одному з цих принципів законопроект пана Гетманцева?
Здається, що це питання виглядає риторичним.
А може великий шанувальник Росії пан Гетманцев свідомо робить те, чого Путін добивався всі останні роки — повернення України на російському газову голку?
Цей законопроект в існуючому вигляді — це диверсія проти енергетичної незалежності України. Його ухвалення призводитиме до падіння видобутку власного газу і повернення в залежність від Газпрому.
Безперечно, що у цієї ініціативи представника нинішньої влади може бути і інша причина.
Її саркастично сформулював пан Хабатюк: “Велике будівництво, Велика термомодернізація, Великий Університет, Єбабуся ... і їх підрядники потребують грошей”.
І їх планують взяти не із зупинки контрабанди.
На відповідних потоках сидять “правильні” люди, які пов'язанні із Президентом Зе та його найближчим оточенням. Їх не чипатимуть.
Не за допомогою припинення “скруток” при адміністрування ПДВ. Колишній міністр фінансів пан Уманський ще у 2019 році називав щомісячний розмір втрат від таких “скруток” — 5 млрд грн. Жодного разу не чув, що за цей час щось змінилось у позитивний бік у ситуації з цими “скрутками”. Тобто, там “потрібні” люди зайняті необхідною для нинішньої влади справою.
Також навряд чи варто розраховувати, що пошук необхідних коштів забезпечуватимуть шляхом обмеження можливостей для пограбування України паном Коломойським. Ні, для Президента Зе інтереси пана Коломойського — це святе.
На жаль, але нищення всього українського бізнесу, від малого до великого — це, можна сказати, фірмовий знак діяльності нинішньої влади.
Як показує ця ініціатива пана Гетманцева, навіть ймовірність повномасштабного військового вторгнення в Україну не може зупинити основний принцип діяльності нинішніх можновладців — життя одним днем, без жодного прогнозування не те, що довгострокових, а навіть короткострокових наслідків своєї діяльності.
