Сьогодні у контексті одіозного судового рішення про арешт всіх активів Петра Порошенка побачив багато маніпуляцій з приводу судової реформи. Мовляв, це рішення показує її результати і провину в цьому самого пана Порошенка.
Нагадаю, що ця реформа була запущена п'ятим президентом України. В її межах була ліквідована функція слідства у органів прокуратури, що вважаю неймовірно важливим кроком, який блокувався протягом 18 років, був сформований новий склад Верховного Суду, до рішень якого лунає найменше претензій, ухвалене законодавство щодо створення Вищого антикорупційного суду та формування його складу.
Але потім мудрий український народ обрав купу мудаків на чолі з розумово обмеженим і подальше проведення судової реформи було заблоковано.
Дехто свідомо маніпулюючи або не розуміючи, яких зусиль довелось докласти для її реалізації, закидає Петру Порошенко, що, мовляв, він міг її провести значно раніше, майже протягом першого року свого президентства.
У зв'язку з цим нагадаю, що, по-перше, перший рік президентства Порошенка — це рік активних бойових дій. Була загроза втрати державності як такої. Тому у глави держави точно було чим займатись у межах своїх прямих президентських обов'язків.
По-друге, лише у грудні 2014 року почав працювати новий склад парламенту, в якому партія Президента Петра Порошенка не мала навіть простої більшості.
По-третє, ця реформа передбачала зміни до Конституції України, тому її потрібно було проводити протягом двох парламентських сесій і мати 300 голосів. А забезпечити це було вкрай складно. Без довгих перемовин з усіма політичними фракціями та групами у парламенті, у тому числі опозиційними, голосів би не вистачало. Наприклад, парламентська фракція ВО "Самопоміч" взагалі не голосувала, вимагала ще нових консультацій та погоджень. Не секрет, який прямий та опосередкований вплив на неї мав пан Коломойський.
По-четвертих, цю реформу було потрібно погодити з Венеціанською комісією. А вона, нагадую, ще і була обов'язковою передумовою безвізу. Тому без погодження з нею, її голосування у парламенті було безглуздим. З урахуванням усіх цих факторів взагалі диво, що її вдалось запустити.
При цьому, можу повторити те, про що казав неодноразово, починаючи ще з часу голосування за неї у парламенті. Не вірив і не вірю, що зграя судових покидьків спроможна до самоочищення. Тому взагалі вважав і вважаю, що судді у найближчі 20 років мають бути повністю усунуті від формування судового корпусу та контролю за їхньої діяльності. Пропонував передати ці повноваження на перехідний період правникам, рекомендованих Європейським Союзом, урядами Великобританії, США та Канади.
Але проти цього виступала Венеціанська комісія, яка вважає, що судді за європейською традицією мають відігравати ключову роль у формуванні судового складу та контролю за їхньою діяльністю. Тому саме за наполяганням експертів Венеціанської комісії половину складу Вищої ради правосуддя повинні формувати з'їзд суддів.
До того ж проти передачі права формування складу суддів іноземцям виступали судді КСУ та більшість політичної еліти. Все це обґрунтовувалося і обґрунтовується блюзнірськими заявами про передачу частини державного суверенітету іноземцям. Українські політично-бізнесові групи їм, звісно, ближче та рідніше. Вони все правильно порішають та узгодять.
Тому судова реформа, на моє глибоке переконання, має фундаментальний недолік, який можна виправити лише шляхом всенародного референдуму та політичної волі глави держави і парламентської більшості. Що точно можливо не при нинішній владі.
При цьому, у мене не більше довіри до купи так званих громадських “борців з корупцією” та “контролерів за суддями”. Серед них некомпетентних йолопів та цинічних покидьків, мабуть, не менше ніж серед суддів та правоохоронців. І чим більше я бачу їхні маніпулятивні заяви, тим менше у мене довіри до них.
Ось тому всі ці закиди до п'ятого президента щодо стану реалізації судової реформи вважаю некомпетентними та вкрай некоректними. Їхня головна мета — в будь-який спосіб продовжувати його дискредитувати. Хоча саме внаслідок подібних піарних маніпуляцій до влади привели купу жахливо некомпетентних йолопів, а також корупційних і значної мірою відверто антиукраїнських покидьків.
Що ж до судової реформи, то це довгий, складний процес, успішність якого значною мірою залежатиме від політичної волі політичного класу та загальної політичної ситуації в країні. Бо добре жодну фундаментальну окремо взяту реформу провести неможливо. Вони можуть реалізовуватися лише у контексті всіх позитивних змін в країні. На що ми на цьому етапі взагалі розраховувати не можемо.
