Певні зауваження до презентації програми Андрія Ілларіонова

Був увечері 19 жовтня на “5” телеканалі, де мав можливість на ток-шоу Лариси Губіної "Дійові особи" трохи подискутувати, а після завершення програми поспілкуватись з Андрієм Ілларіоновим. Я чесно сказав, що не слухав його презентацію програми “Трильйон доларів для України”, яку він робив в “Інституті майбутнього”, тому з мого боку було б некоректно її коментувати. Але пообіцяв подивитись і лише після цього висловити свою думку. Що і зробив, коли приїхав додому.

Основна ідея пана Ілларіонова, висловлена у презентації, з якою повністю погоджуюсь, полягає у тому, що держава має скоротити свою частку витрат по відношенню до ВВП. Це доволі очевидно. Причому він абсолютно коректно зазначає, що це не може відбутись одномоментно. Це має бути процес, розтягнутий на декілька років.

Що викликало скепсис, з висловленого ним:

По-перше, ідея, що однією з ключових базових передумов швидкого зростання економіки, має бути верховенство права. Думка слушна, але надто ідеалістична, тому нереалістична. Воно, мабуть, ніде у світі у повній мірі не забезпечується. Більш того, впевнений, що лише формування широкого прошарку середнього класу, який є найбільш зацікавлений у верховенстві права, може поступово міняти суспільну зацікавленість у його формуванні. Причому, само по собі верховенство права — це надто комплексна і багатошарова система, яку виставляти, як передумову стійкого економічного зростання, неправильно.

По-друге, цю презентацію не можна вважати навіть натяком на якусь програму економічних перетворень. Бо лише скупність цілеспрямованих, послідовних, професійних дій з активною роллю державу із використанням всього наявного у неї інструментарію у сфері регуляторної, фіскальної, монетарної, бюджетної, митної політики може забезпечити економічне зростання. І на додачу ще послідовні кроки з реформування правоохоронної та судової системи, які мають механізми постійного очищення її від тих, хто використовує її у власних інтересах.

Само по собі скорочення частки витрат держави по відношенню до ВВП позитивного ефекту не дадуть без розуміння, за рахунок яких податків та ставок по ним формується державний та місцевий бюджет та куди і чому центральні та місцеві органи влади спрямовують акумульовані доходи.

А все це незрівнянно складніше комплексне завдання, ніж просто загалом правильна ідея, що держава повинна менше витрачати.

По-третє, зовсім вже наївною, якщо взагалі не шкідливою, виглядає теза про те, що потрібно до нуля скоротити держборг. Навіть у країнах, де найбільш успішно реалізована ідея скорочення витрат держави по відношенню до ВВП, ніхто не реалізовував намір повного погашення держборгу. Очевидно, що довгострокове завдання полягає у поступовому зменшені дефіциту держбюджету до рівня не більше 1-1,5% до ВВП. Цього можна досягти поступово, при зростанні ВВП більшими темпами ніж абсолютний приріст держборгу, зменшивши у підсумку співвідношення держборгу до ВВП до рівня не більше 15-20%. Але це у найкращому випадку завдання на 15-20 років при послідовному, відповідальному підході складів всіх уряд та парламентів до досягнення цього показника. На жаль, я куди більш скептичний щодо спроможності політичних еліт, які будуть існувати протягом цього періоду, цілеспрямовано діяти в цьому напрямку.

По-четверте, скептично ставлюсь до популярної практики в середовищі політиків та частини економістів проголошення, що та чи інша економічна програма принесе конкретні шалені темпи економічного зростання. В економіці постійно є безліч зовнішніх та внутрішніх факторів, які можуть призводити до пришвидшення чи зменшення темпів економічного зростання. Тому завдання професійних економістів та урядовців реалізовувати певну програму економічних перетворень. Якщо вона правильна і її послідовно реалізовують навіть при зміні президентів, урядів, парламентів, тоді це згодом приноситиме позитивні наслідки, у тому числі щодо темпів та сталості економічного зростання, з відповідним покращенням добробуту широких верств населення. Причому, варто розуміти, що по ходу реалізації програми економічних перетворень її доведеться постійно корегувати, реагуючи на зовнішні та внутрішні виклики, пов'язані зі зміною природно-кліматичних умов, техногенних катастроф, змін технологічного устрою, дестабілізації світового правопорядку тощо.

І наостанок. Пан Ілларіонов під час у програмі на “5” телеканалі слушно зауважив, що він лише пропонує певний підхід, але реалізовувати економічну політику в Україні можуть і повинні лише українські громадяни.

Це важливо розуміти хоча б тому, що він ухилився від відповіді на моє фактично єдине питання, яке було одночасно і твердженням.

На питання ведучої ток-шоу Лариси Губіної щодо строків деокупації Криму та Донбасу пан Ілларіонов зазначив, що це зробить перший відповідальний уряд, який прийде до влади після Путіна. На що я зауважив, що не вірю у жоден “відповідальний” уряд Російської імперії, незалежно від режиму, який там буде у той чи інший час. Лише її повна руйнація може забезпечити деокупацію Криму та Донбасу зі сплатою репарацій за цей злочин, скоєний проти міжнародного правопорядку.

Але слід пам'ятати, що пан Ілларіонов залишається громадянином Російської імперії з нинішньою назвою РФ, якою керує відверто мафіозно-гебешний, фашистський режим. І питання зовсім не в Путіні. Тому попри те, що я цілком сприймаю економічні погляди провідних російських економістів, хоча, звісно, не обов'язково, що з усім погоджуюсь, але вважати їх в якості щирих друзів України не можу. Бо лише повна, остаточна руйнація Російської імперії призведе до унеможливлення постійних загроз українській державності та взагалі миру в Європі. А з необхідністю ліквідації Російської імперії ніхто з цих шановних російських економістів погодитись, тим більше публічно, не захоче і не зможе.