Пригадую, як на початку проголошення української незалежності, іноземні фахівці, які працювали в Україні, скаржились на захмарні тарифи на послуги міжнародного зв'язку Укртелекому. Тоді відповідь керівника цієї державної компанії була напрочуд показова. “А чим вони здивовані, ми же монополісти?” - питав він не без демонстративного нахабства. Те, що це зловживання монопольним становищем, хоча і дає певні додаткові прибутки у поточному режимі, але у середньо- та довгостроковій перспективі неминуче веде до деградації компанії та країни, він та українські урядовці, тоді не розуміли. У них не було ані відповідних знань, ані досвіду ведення управління у ринковій економіці.
Але коли бажання підняти тарифи на свої послуги зараз проголошує державний монополіст — Укрзалізниця, а також це активно підтримують урядовці, то усвідомлюєш, як мало змінилось у головах у сучасних українських можновладців з того часу.
Замість того, щоби розпочати перезрілу щонайменше на чверть століття реформу цієї компанії, розділення її на окремі бізнеси, які займаються диспетчеризацію, вантажними та пасажирськими перевезеннями, ремонтом рухомого складу та всього, що пов'язано із залізничною галуззю, єдине про що з регулярністю кажуть менеджери цього монополіста та урядовці — це про необхідність чергового підняття тарифів як на пасажирські, так і вантажні перевезення.
Зараз урядовці кажуть про чергове 30 відсоткове підвищення тарифів на вантажні перевезення.
Причому, вантажні перевезення — цілком прибутковий вид діяльності Укрзалізниці, а деякі види вантажних перевезень взагалі надприбуткові. Але репетування з цього приводу лунають постійно. Хоча, наприклад, Антимонопольний комітет України неодноразово наголошував на непрозорості діяльності цієї компанії та непрозору систему її тарифоутворення.
Абсурдність ситуації ще у тому, що послуги з локомотивної тяги є монопольними. Там Укрзалізниця може робити все що завгодно, жодним чином не забезпечуючи ні якість своїх послуг, ні обґрунтованість тарифів на них. У той же час вагонний парк вже знаходиться значною мірою у приватних руках, а тому неефективна діяльність Укрзалізниці та завищення її тарифів призводить до постійної втрати клієнтів. Саме тому її частка в послугах перевезення вагонами, якщо не помиляюсь, вже нижче двадцяти відсотків. Причому, вантажовідправники не тільки переходять до приватних компаній, які мають свій вагонний парк, а ще і взагалі відмовляються від залізничних послуг, перевозячи свої вантажі автошляхами, руйнуючи дорожнє покриття.
Тобто, окрім безглуздої та невиправданої тарифної політики, внаслідок якої державна Укрзалізниця недоотримує мільярди гривень доходів та чим далі, тим більше деградує, а вантажоперевізники несуть нічим невиправдані витрати, здорожуючи виробництво своїх товарів та послуг, ми ще витрачаємо десятки мільярдів гривень бюджетних коштів на будівництво та ремонт доріг, які потім руйнуються у пришвидшеному режимі лише тому, що по ним здійснюють вантажні перевезення, які за економічною логікою та здоровим глуздом мали би перевозитись залізничним транспортом.
Саме тому, так часто говорячи про Україну, кажуть, що ми бідні, бо дурні. Від себе лише додав би, що ми, у першу чергу, дурні, бо з якоюсь мазохістською впертістю постійно обираємо у владу некомпетентних, корумпованих йолопів, які неспроможні і не хочуть проводити реформи, незважаючи на всі обіцянки іноземним партнерам України.
