Історична трагедія, як привід для політичної конкуренції

Сповнені гординею, будучи заручниками страхів і фобій, висхідному зростанню на базі прагматизму, ми віддаємо перевагу породженню чвар, протиріч

Останні кілька років привчили нас до умовного розподілу політичних сил на патріотичні та такі яких останні такими не вважають, використовуючи епітет «проросійські». 

Політикам, у пошуках ситуативних вигод байдуже, що за кожною партією стоїть виборець. Судження, на кшталт наведеного, є не на багато кращими, ніж поділ українців на класи, який був технологічним ноу-хау у період «президента втікача». Ці, вже традиційні для нас, маркування принижуючи, дискримінуючи, схиляють соромитись думок, переконань, вибору. Чим нехтуються не лише положення вітчизняного законодавства, але й ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

У світлі останніх рішень РНБОУ, намітився новий тренд. Монопольне, у минулому, становище патріотичної опозиції похитнулось від зазіхань Президентської вертикалі. У світлі цього, мало бути патріотом на протиставленні простих матерій «Я або Путін» у питаннях військової агресії чи анексії, потрібно щоб це протиставлення еволюціонувало у тих сферах, які його не потребують. Прикро, але ці нові напрямки йдуть на шкоду державі, яку ці політики представляють, її історичній, культурній спадщинам, формують хибні репутаційні стереотипи щодо народу. 

Наочна демонстрація стосується, здавалося б, на перший погляд, питання, яке не викликає дискусій у світі, але не в Україні. Голокост не мав географічних меж, це трагедія для нації, урок прийдешнім поколінням, урок людської жорстокості, яка не має виправдань, чи обґрунтувань. Поточного року 80-та річниця вшанування пам’яті жертв цього історичного жахіття, чорної плями історії. Здавалося б, довкола чого можна полемізувати, але проект Постанови ВРУ №5290 від 19.03.2021, ініційований переважно депутатами фракцій ЄС та Голос, покликаний винести це питання вже у традиційну для України полеміку «правильного патріотизму».

Увесь скорботний стиль даного документу зводиться до ключового для авторів положення, яке не нестиме правових наслідків, на відміну від символічних, полемічних, заради яких власне і пропонується. Звучить це положення наступним чином: «Вважати неприпустимою участь у будь-якій формі, у тому числі шляхом повного або часткового фінансування, у реалізації заходів із вшанування жертв трагедії Бабиного Яру, жертв комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів громадських об’єднань, благодійних організацій, інших юридичних осіб, засновниками, керівниками, членами (учасниками) або кінцевими бенефіціарними власниками яких є громадяни держави, визнаної державою-агресором та/або державою-окупантом щодо України, органи державної влади або місцевого самоврядування держави-агресора та/або держави-окупанта, юридичні особи – резиденти держави-агресора та/або держави окупанта». Такі конструкції всередині країни вдало продаються, прояв «правильного патріотизму», при цьому породжують нерозуміння ззовні та злорадні усмішки з північного сходу.  

Така юридична конструкція як «вважати неприпустимою» не є забороною за суттю, не відповідає принципам правової визначеності. Але ключове, це форма обмеження за критерієм громадянства. Чи можна говорити, що якщо певна країна несе відповідальність за трагічні події, чи вчиняє протиправні дії по відношенню до іншої, то будь-який, підкреслюю, будь-який її громадянин несе солідарну відповідальність за неї? 

Якщо відповідь ствердна, то ми давно б існували у світі, звичайним станом якого була б війни. 

Складно засудити 144 млн росіян просто за факт їх резидентства, тим паче, якщо серед них є ті, хто не підтримують Путіна В.В., його режим у питаннях анексії АР Крим, військової агресії на території Луганської та Донецької областей. Утім, цього пояснювати наші політики не будуть, їх завдання значно простіше. Патріотизм в ім’я розвитку - має право на життя, але розвитку держави, а не містечковості мислення та ситуативних вигод.  

Зараз, коли у квітні Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» відкриє у Бабиному Яру новий об'єкт – символічну синагогу та місце для молитви, до повної картини «патріотичності» не вистачає лише організованої акцій за участі націонал-радикалів, як ілюстрації цивілізаційного вибору.

Дивно, що 5 років тому, у 75-ті роковини, патріотичні сили не забезпечили релізу проекту, а коли це пропонують реалізувати за іноземної фінансової підтримки, ми готуємо декларативні Постанови, демонструючи, притаманні племенам, "устої відкритого суспільства». То ж, можливо ми не готові до тієї відкритості, толерантності, терпимості, до якої водночас і прагнемо у власних деклараціях?

Запропоновані проектом постанови пункти: розроблення програм розвитку; розширення меж парку; змін до бюджету на поточний рік для фінансування заходів (в умовах дефіциту та пандемії), — звучать як блюзнірство, яке завершиться тим, що за 5-10 років ми досі знаходитимемось все у тому ж стані, у якому на місці розстрілів гратимуть у футбол, смажитимуть барбекю, а територія буде занедбаною. 

Головна ж проблема проекту документу залишається незмінною, вона не пояснює, чому євреї за національністю, які є громадянами РФ, спільно з українськими, ізраїльськими бізнесменами та меценатами не можуть фінансувати об’єкт історичної спадщини, який знаходитиметься в місці розстрілу євреїв, знаходитиметься на території Меморіалу пам'яті Голокосту в столиці України? Люди консолідують зусилля, заради нагадування нащадкам про ці події та упередження повторення, а ми легковажимо цим, не усвідомлюючи чого прагнемо досягти крім руйнування та ситуативного вдоволення власних політичних цілей. 

У цих деструкціях та міфах, кристалізується ключова на сьогодні перешкода до розвитку, — заперечення реальності. Ми свідомо заперечуємо той факт, що за 30 років незалежності не можемо хизуватись значними здобутками навіть у забезпеченні власної продовольчої безпеки, сподіваємось, що перший супутник буде доставлений не власною ракетою, а бренд-меном Маском, не хочемо визнати скорочення популяції, спад, а не прогрес, практично в усіх сферах ключових для Держави та її громадян, і мова не про доступність в сенсі пропозиції, а спроможність у сенсі попиту. Ми, сповнені гординею, будучи заручниками страхів і фобій, висхідному зростанню, віддаємо перевагу  породженню чвар, протиріч, витрачаючи на це найцінніше — час і життєву енергію.