Якою буде Україна за умови реалізації програм кандидатів та партій?
Напередодні виборів Президента та Парламенту, насправді, українці, мабуть, не всі і не у повній мірі розуміють, що їм, крім Глави Держави та нардепів, вірогідно, якщо і той (та) і інші залишуться вірними свому слову, доведеться вибирати ще й форму правління країною.
Якщо з прихильниками Парламентської республіки, у якій ключова роль відведена Уряду все більш менш зрозуміло, адже саме про таку візію, у повний голос, виступають лідер соціологічних опитувань — Тимошенко Ю.В. («Батьківщина») та, доволі синхронно з нею, про аналогічний пріоритет заявляють і у «Народному фронті» (устами голови МВС), який хоч і не має якісного кандидата на пост Гаранта, але є на сьогодні чи не найбільшою фракцією у ВР України, зі своїми очільниками центральних органів виконавчої влади, а також прицілом саме на парламентську гонку.
Синергетичний союз рейтингу та адміністративного ресурсу (особливо органів Нацполіції, які відповідають за виявлення, розкриття та розслідування злочинів, вчинених в ході виборчого процесу) цих двох сил може мати на виході результат у вигляді потужної парламентської сили, щонайменше, здатної формувати довкола себе коаліцію, із витікаючими перетвореннями Основного Закону, які необхідно прийняти для того, щоб виконати обіцянки дані виборцям.
Не виключено, що до такої фракції доєднається, у подальшому і те утворення, яке сьогодні носить ім’я чинного Президента. У випадку обрання Тимошенко на пост №1, хіба романтику можуть ввижатись думки, що вони не матимуть бажання обмежити її повноваження на користь будь-чого та будь-кого іншого.
У той самий час, значно цікавіше виглядає інша тенденція, яка на сьогодні чітко окреслена двома політичними силами, які озвучують позицію про власну прихильність до Президентської республіки, у якій ключова роль у виконавчій гілці влади відводиться саме Главі Держави, не обмежуючи його виключно функціями Верховного Головнокомандувача та центру вироблення рішень у зовнішній політиці.
Якщо у випадку з «Радикальною партією» Олега Ляшка, — це скоріше схоже на рефлексію опонування «Батьківщині» з її , то у випадку з «Громадянською позицією» Анатолія Гриценка це бачиння майбутнього знаходиться у площині ідеологічній. Якщо за основу брати саме спільне бачення форми правління, при існуючих даних соціологічних опитувань, союз цих двох сил , то вони формують у Парламенті не менш потужну групу ніж та, що згадана абзащом вище. Більше того, присутні на урочистому висуненні Гриценка на пост, політичні та громадські діячі (відмічу лише Данилюка, Заліщук та Наєма), дають підстави припускати, що зовнішнім союзникам, як фінансовим, так і дипломатичним (хоча скоріше це одна держава, навіть одна із політичних течій цієї держави), його бачення сильної Президентської вертикалі імпонує.
У своєму дописі у соцмережах, пан Наєм зазначив, цитуючи дослівно: «есть три человека, которые вместе могут изменить ход президентских выборов Анатолий Гриценко Святослав Вакарчук Андрей Садовой НО ВМЕСТЕ». Садовий, до прикладу, може та вірогідно підтримає Гриценка, у випадку потрапляння останнього у 2-й тур, а Вакарчук, йому власне достатньо було б з’явитись на п’ятничному заході, втім підсилити «Громадянську позицію», він може і напередодні Парламентських виборів. Втім потенціал до зростання у Гриценка і без цих людей достатній, до тих, які вже працють на спільний результат (Томенко, Чумак, Фірсов) мають шанси долучитись ще двоє потенційних кандидатів з рейтингом — Безсмертний та Таруту. Не варто вважати, що заняття Безсмертного партійним маніфестом «Про майбутнє» виключає його підтримку Гриценка, у свою чергу Тарутина «Основа», завдяки активній рекламній компанії є достатньо впізнаваною та дасть те, чого Анатолію Степановичу вкрай невистачає, — електорат на сході та, будьмо відверті, фінансовий ресурс (чим не «компроміс сходу і заходу», як пишуть деякі оглядачі).
Під такими ситуативними, а можливо і системними союзами, у теорії, повинен бути фундамент, принаймні концептуальний, принаймні, який вони пропонують виборцям. У випадку Гаранта це бачення ЄС та НАТО, його ж опоненти, не заперечуючи його ідей пішли далі та запропонували зміни в системах організації діяльності та стримувань і противаг органів публічної влади.
Як коротко описано вище Парламентську та, відповідно, Президенську республіки.
Чи перше, чи друге — здатне, за умови чистих помислів та рівних рук, усунути те, що Українці називають «Лебедем, раком та щукою», коли кожна із гілок/інституцій перетягує ковдру на себе, а якщо більш толерантно, — то «дуалізм влади».
Простий вибір особи, завжди лише на перший погляд є таким, при інших рівних, він завжди тягне вагоміші наслідки.
