Яскравим проявом того, що в країні станом на сьогодні принцип верховенства права та захисту прав і законних інтересів громадян фактично підминається й прогинається під ситуативні інтереси, є голосування за законопроект № 3700, яким внесено зміни до статті
Яскравим проявом того, що в країні станом на сьогодні принцип верховенства права та захисту прав і законних інтересів громадян фактично підминається й прогинається під ситуативні інтереси, є голосування за законопроект № 3700, яким внесено зміни до статті 58 Закону України «Про вибори народних депутатів України».
Для початку наведемо норми прямої дії, закріплені у фундаментальному, хоча б із юридичної точки зору, документі – Конституції України. Акцент на юридичній точці зору зроблено, виходячи з того, що у фактичному аспекті цей документ давно не виконує свої засадничі функції, адже настільки вільного його тлумачення та нехтування за свою двадцятирічну історію Україна ще не знала.
Так, стаття 58 говорить про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року в справі № 1-7/99 за конституційним поданням стосовно офіційного тлумачення положень ст. 58 Конституції України зазначається, що виходячи з того, що зазначена стаття міститься в розділі ІІ Конституції України, її положення стосується людини і громадянина (фізичної особи).
Крім цього, Конституційний Суд для статей 35–37 визначає, що правовий статус церкви і релігійних організацій в Україні, політичних партій та громадських організацій (статті 36, 37) гарантує їх діяльність через реалізацію прав та свобод людини і громадянина, а саме — права на свободу віросповідання і світогляду, права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.
У той же час, стаття 38 Конституції України гарантує право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати й бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
А частини друга та третя статті 22 містять положення, що конституційні права й свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Тобто, реалізуючи через політичну партію своє конституційне право бути обраним до органів державної влади, у тому числі до Верховної Ради України, на громадянина поширюються гарантії, визначені статтею 58 Конституції України щодо недопущення зворотної дії у часі нормативного акта, а також положення ст. 22 Конституції України щодо непорушності та недопустимості звуження змісту й обсягу прав.
Ці аспекти важливі для розуміння того, як положення Конституції нехтуються народними обранцями задля задоволення власних бажань.
Повертаючись до того, що ухвалила Рада.
Зміст частини сьомої статті 58 Закону України «Про вибори народних депутатів України» доповнено положенням про те, що «Перелік та черговість кандидатів у депутати у виборчому списку, визначені партією, не можуть бути змінені після подання документів реєстрації Центральною виборчою комісією до оголошення результатів виборів.
Після оголошення результатів виборів кандидати в депутати можуть бути виключені з виборчого списку за рішенням з’їзду партії.
Рішення з’їзду партії про виключення кандидатів у депутати з виборчого списку підлягає реєстрації у Центральній виборчій комісії».
При цьому у перехідних положеннях прийнятого законопроекту зазначається, і це головне: «дія цього Закону поширюється на виборчі списки кандидатів у народні депутати України від політичних партій, які були суб’єктами виборчого процесу на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року».
Фактично, прийнятий законопроект суперечить Конституції України, звужуючи та обмежуючи обсяг прав громадян, включених до партійних списків, які подавалися до ЦВК для участі у виборах 2014 року, оскільки аналогічного положення законодавство на час проведення виборів не містило.
Однак, і це не дивно, висвітлюючи цей законопроект, ЗМІ акцентували увагу виключно на тому, що він прийнятий під кандидата в списку БПП, наступного на проходження в Раду – під те, щоб його виключили зі списку. Ніхто не надав увагу тому, що цей законопроект потребує висновку Конституційного Суду, і що він, створюючи можливість виключення зі списку, не конкретизує підстави для прийняття такого рішення (якими, припустімо, могли б вважатися факти вчинення особою злочинів, провадження досудового розслідування щодо неї). Натомість причини залишаються на розсуд фантазії керівництва партії, що робить кандидатів, включених до списків, маріонетками в руках партійного керівництва.
В обґрунтуванні необхідності прийняття цього законопроекта зазначається: «реалії сьогодення, та певна політична практика говорить про нестійкість та нестабільність виборчих списків… У випадку виявлення кандидатів, що не відповідають високим вимогам щодо кандидата у народні депутати з огляду на його непрофесійність, безініціативність тощо, партійна організація може за власною ініціативою прийняти рішення про виключення таких кандидатів зі списку для уникнення випадків неналежного здійснення повноважень депутата певною запропонованою особою у майбутньому».
При такій мотивації виникає тільки одне питання, а яким чином ці люди потрапили в список партії, будучи непрофесійними чи неініціативними? За великим рахунком, половину народних депутатів, які не відвідують пленарні засідання, засідання фракцій, комітетів, «кнопкодавлять», не вносять законопроекти, тобто фактично не виконують основні свої обов’язки, можна вважати такими, що не відповідають «високим вимогам Народного депутата»? От тільки питання щодо виключення їх зі списків залишиться виключно на розсуд голови партії, що фактично робить його владу необмеженою по відношенню до народних обранців.
Така позиція, теоретично, могла б мати місце в цивілізованій країні, де виборці голосують за ідеологію партії та традиції. Але в Україні партії будуються не на ідеології чи принципах, а на ситуативних інтересах, об’єднуючи впізнаваних осіб, які давно втратили принциповість, а набули те, що називається «політична гнучкість». Виборці за старою звичкою голосують за конкретних осіб, які уособлюють політичну силу, а не за принципи політики, які ця сила сповідує.
Тому спрогнозуємо: Ви, як виборець, проголосували за людину, яка Вам імпонує в силу переконань та проходить у Раду за списком партії. Теоретично, ця людина совісно представляє Ваші інтереси, але цілком випадково не погоджується з рішенням голови партії, оскільки вони продиктовані факторами чи вказівками, в яких Ваш народний обранець не хоче брати участь, оскільки вони суперечать його обіцянкам, наданих Вам.
Так ось, виходячи з проголосованої норми, за Ваш голос Вам подякували, для політичної партії Ваш кандидат у цілому врахований, але потім його виключили, завівши замість нього більш комфортного та зручного.
У сухому підсумку — влада голови партії дорівнює владі народу. Схоже, ми впевнено крокуємо до поступового впровадження авторитаризму.
