Світовий банк вказує на зниження цін на сировину в цьому році на 3,7%. Вартість сільськогосподарської продукції, як очікується, зменшиться на 1,4 %. У групі металів і металургійної сировини найбільш значне падіння покаже залізна руда – мінус 25 %. Такі сві
Світовий банк вказує на зниження цін на сировину в цьому році на 3,7%. Вартість сільськогосподарської продукції, як очікується, зменшиться на 1,4 %. У групі металів і металургійної сировини найбільш значне падіння покаже залізна руда – мінус 25 %. Такі світові тенденції позначаться й на Україні, основою експорту якої є саме сировинна складова. І цей ринок, зважаючи на спад на міжнародних ринках, стане менш привабливим для інвестування.
Здешевлення сировини протягом року призведе до скорочення надходження валютної виручки в країну – як наслідок, ми знову опинимося перед проблемою дефіциту платіжного балансу. Це у свою чергу викличе перевищення попиту на валюту над пропозицією на внутрішньому ринку падіння гривні.
За 2015 рік, у порівнянні з попереднім, ціни на руду знизилися на 40 %, на сталь – 45 %, на пшеницю – 20 %, не говорячи вже про енергоносії. Ситуацію з нафтою можна спокійно проектувати і на інші сировинні ринки, оскільки всі вони працюють за правилами балансу попиту та пропозиції, коли очікуваний спад попиту за умови відсутності пропорційного скорочення пропозиції призводить до падіння вартості товару – продавці вимушені конкурувати за покупця, демпінгуючи насамперед у ціні.
Надлишкове виробництво, яке нарощувалося на хвилі високих цін, на сьогодні перевищує попит – як наслідок, зниження вартості (приклад: обсяг виробництва нафти у 2015 році в середньому становив 95,5 млн барр на день, а споживання – 93,9 млн барр; прогноз на 2016 рік: видобуток – 95,7 млн барр; споживання – 95,26 млн барр). Звісно, це тільки один із факторів, але на сьогодні він загалом ключовий, оскільки програми енергозбереження, запроваджені в країнах ЄС, і новітні технології в результаті мають наслідком скорочення споживання.
Ситуація на ринку нафтопродуктів вирівняється до прийнятної, але не раніше, ніж за рік-два, бо вже реалізовані інвестиційні проекти, тобто фактично розвідані поклади, на яких здійснюється видобуток, не можна законсервувати в один момент.
Аналогічні паралелі можна провести і з основними експортними позиціями українського господарства. Компенсаторами валютної виручки в нас є в першу чергу сільгоспродукція, але ціни й на неї, як було зазначено вище, падатимуть. Тому навіть нарощення обсягів експорту не виправить загальну тенденцію до зменшення суми валютної виручки, яка заходить в країну. І показники платіжного балансу за 2015 рік на противагу 2014 року – очевидне цьому підтвердження.
Крім того, інвестувати в сільське господарство за відсутності ринку землі в країні, а відповідно і мінімальних гарантій безпеки інвестицій, занадто ризиковано. Знову ж таки, обіцянки запустити цей ринок із 2016 року лунали протягом 2014–2015 років (у тому числі це було вимогою МВФ). За фактом, як бачимо, обіцянки залишилися невиконаними. Так само, як і не скасовано повністю спецрежим оподаткування аграріїв.
Для інвестора – це свідчення безвідповідальності політиків у країні інвестування, сигнал до того, що всі гарантії, які резюмуються на рівні переговорів, можуть бути переглянуті вже на етапі реалізації. Тому в умовах спаду цін на продукцію сільського господарства, відсутності позитивної динаміки на рівні нормативного регулювання в середині країни, навіть інвестиції в аграрну галузь України в 2016 році вбачаються дуже маловірогідними (маються на увазі саме приватні інвестиції).
У 2015 році інвестиції в сільське господарство становили близько $ 1 млрд, цьогоріч, за словами міністра аграрної політики та продовольства Олексія Павленка, їх планується збільшити до $ 2 млрд. У міністерстві розраховують насамперед на Міжнародну фінансову корпорацію, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку та Європейський інвестиційний банк. Тобто, у переговорах щодо залучення інвестицій ставка робиться не на приватний бізнес, а на міжнародні фінансові організації. І так звані «інвестиції» є в першу чергу позиками, що матимуть для країни дуже різні правові та економічні наслідки.
Більше того, ці кредити тісно пов’язані з виконанням програми співпраці з Міжнародним валютним фондом як індикатором змін у країні – вони є тільки прогнозними, а не фактичними.
Тому гривня знижуватиметься навіть без «сприяння» Кабінету Міністрів та Нацбанку –це відбуватиметься на фоні процесів, які відбуваються у світі. Причому, далі – ланцюжкова реакція, бо девальвація національної валюти безпосередньо впливає на ріст цін, зростання безробіття (оптимізація, один із способів для підприємств-виробників вийти на рівень рентабельності), зростання кількості незайнятого населення (у цьому ключі можна одразу розглядати й зростання злочинності), тиск на бюджет та фонди соціального страхування.
Україна має підлаштовуватися під глобальні тенденції, поступово позбавляючись ярлика «аграрно-сировинного придатка». Потрібно виходити на нові ринки збуту, змінюючи економічні стратегії та спрямовуючи ресурси на розвиток технологічних процесів і модернізацію виробництва.
