Євроінтеграція, права людини та ЛГБТІК+: виклик для України та історичне вікно можливостей

Україна має вибір: бути в ЄС з її захистом прав людини, або у зоні впливу рф.

Щороку в червні — під час Прайд-місяця — в українському суспільстві пожвавлюється дискусія про права людини, зокрема про забезпечення прав вразливих груп, включаючи ЛГБТІК+ спільноту. Хоча ця традиція бере свій початок у США, де наприкінці 1960-х відбулися Стоунволлські бунти — ключова точка відліку сучасного ЛГБТІК+ руху, сьогодні вона є частиною глобального діалогу про рівність, недискримінацію та свободу.

Україна зараз перебуває у фазі екзистенційної боротьби — війни не лише за території, а й за право на власну політичну ідентичність. Ми стоїмо перед вибором: стати повноцінною частиною Європейського Союзу з його системою захисту прав людини й демократичними цінностями, або бути у зоні впливу авторитарної моделі, яку втілює російська федерація.

Євроінтеграція: правовий інструментарій для змін

Перемовини з ЄС відкривають для України унікальне вікно можливостей. Серед іншого, дорожня карта реформ у сфері верховенства права на 2025–2026 роки передбачає створення механізмів запобігання, виявлення та розслідування випадків дискримінації, зокрема за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Ці положення перегукуються з положеннями законопроєкту №5488, який уже понад три роки чекає на розгляд у Верховній Раді, але наразі рухається у межах так званого "євротреку".

Законопроєкт має на меті забезпечити реальний захист від проявів нетерпимості — не лише до ЛГБТІК+ спільноти, а й до інших вразливих груп, зокрема ветеранів, людей з інвалідністю тощо.

Ще одним важливим напрямком є впровадження інституту реєстрованих партнерств. Це — конкретний правовий механізм, який дозволить легалізувати особисті немайнові й майнові права партнерів, що є критично важливим, наприклад, для військовослужбовців та військовослужбовиць, які не можуть скористатися правами подружжя в умовах війни.

Стійкість реформ: зовнішній тиск vs внутрішня мотивація

Попри позитивні зрушення, виникає питання: наскільки стійкими будуть ці реформи, якщо їх рушійною силою залишається зовнішній — євроінтеграційний — тиск? Тим паче геополітична ситуація у Європі змінюється. Зростання підтримки праворадикальних політиків у низці країн ЄС (як переможців, так і тих, хто програв із незначним відривом) ставить під сумнів стабільність європейського консенсусу щодо прав людини. А з іншого боку, за кулуарною думкою європейських експертів, частина політичних сил "не хоче бачити в ЄС ще одну Угорщину", натякаючи на ризики недостатньо демократичних перетворень в Україні.

Роль громадянського суспільства: не лише закони, а й культура

У цьому контексті важлива не лише законодавча, а й культурно-просвітницька робота. Саме громадський сектор разом з міжнародними партнерами формує образ України як країни з європейською ціннісною орієнтацією. КиївПрайд Парк, інформаційні кампанії, мистецькі події — усе це працює на довгострокову мету: вбудувати повагу до прав людини у структуру українського суспільства.

Цей процес уже дає результати: європейським партнерам простіше пояснювати у своїх країнах, чому Україна — це не "ще одна пострадянська держава", а надійний союзник у спільноті ліберальних демократій.

Висновок: стійкість реформ — у поєднанні зовнішнього та внутрішнього

Права людини не можна імпортувати — вони вже є невід’ємною частиною українських цінностей, адже в їх основі лежить свобода та гідність. Ці цінності потрібно закріпити в структуру суспільних відносин. Навіть коли Україна виконає всі вимоги для вступу до ЄС, критично важливо не допустити відкату реформ, як це сталося у деяких країнах.

Тому для ЛГБТІК+ спільноти та всіх правозахисних ініціатив ключовим завданням є не лише використання наданих можливостей євроінтеграції, а й зміцнення реформ через внутрішню просвітницьку та адвокаційну роботу. Лише поєднання зовнішнього тиску і внутрішньої відповідальності дасть сталий результат.