Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
13.05.2019 17:10

Бунт Філарета: чи вистоїть Православна церква України?

Політтехнолог, експерт Українського Центру суспільного розвитку

Для того, аби народжувалось щось нове, зазвичай необхідно руйнувати старе.

Трансформації бувають різні — як кардинальні «до основания, а затем», так і м’яке реформування. Церковна структура завжди є ієрархічною й авторитарною. Її реформування завжди наражається на спротив у вигляді догми. А тому, напевно, єдиний шлях реформування церкви — це руйнування укладів. Таким руйнівником для східноєвропейського православ’я, яке в англійській мові і звучить як ортодоксальна церква, став патріарх Філарет.

Реорганізацію Російської церкви запустив Філарет

Як би ми не ставились до його постаті, однак повинні зрозуміти, що Філарет — явище православ’я у Східній Європі: Росії, Білорусі, Україні, Польщі, — який запустив процеси реорганізації Російської православної церкви.

Насправді і Київський патріархат на чолі з патріархом Філаретом, і утворена Православна церква України на чолі з митрополитом Епіфанієм — це процес реформування власне РПЦ, який через консервативність структури, найімовірніше, затягнеться на десятиліття, а то й століття. З появою Української автокефальної церкви Російська православна церква змушена буде або переформовуватись і реформуватись, або втратити свій вплив як душпастирської структури чи навіть зникнути. І яким би фантастичним не виглядав цей сценарій з огляду на зростання ролі церкви в Росії, саме такий перебіг подій найбільш реальний.

Чому Філарет конфліктує з Епіфанієм?

Постать патріарха Філарета, звісно, руйнівна та революційна. А тому статус, який Вселенський патріарх надав ПЦУ як митрополії, не може влаштовувати масштаб епохальної фігури патріарха Філарета. Його не тільки і не стільки не влаштовує статус митрополії для ПЦУ, як власний статус у новоствореній церкві.

Коли відбувався Об’єднавчий собор, патріарх Філарет доклав максимум зусиль, аби ПЦУ очолив його ставленик і протеже Епіфаній. Говорять, що його позиція стосовно митрополита була настільки категорична, аж до непроведення Собору.

На що очікував нині вже почесний патріарх після створення ПЦУ на чолі з Епіфанієм? Звісно, на те, що він і надалі залишиться очільником церкви при формальному керівнику.

Та митрополит Епіфаній почав зміцнювати власний авторитет у церкві й управляти нею, не озираючись на старого патріарха, що неминуче призвело до конфлікту і низки заяв із боку Філарета, які суперечать домовленостям із Вселенським патріархатом.

14 травня для УПЦ КП і її правонаступниці ПЦУ є особливим днем поминання святого митрополита Макарія (1497), мощі якого перебувають у Володимирському соборі і який має особливе значення в цій церкві.

За традицією почесний патріарх запрошує на вшанування цього святого єпископів усієї церкви.

Саме вшанування Макарія стало апогеєм конфлікту між Філаретом та Епіфанієм. Почесний патріарх демонстративно на бланках колишньої УПЦ КП запрошує до Володимирського собору єпископів. Єдиним, кого не запросив Філарет, став очільник ПЦУ Епіфаній. Звичайно, цей конфлікт вийшов у публічну площину та завершився низкою заяв із боку патріарха про те, що Київський патріархат — діюча структура і частина єпископату невдоволена статусом, який був наданий ПЦУ.

14 травня визначить долю церкви

Для ПЦУ 14 травня стане важливим днем, коли стане зрозуміло, скільки єпископів підтримують Філарета, а хто залишиться вірним новоствореній церкві та Епіфанію. У цьому контексті увага буде прикута до постаті луцького митрополита Михаїла, який є одним із найавторитетніших єпископів у церкві. Від його позиції певною мірою залежатиме те, чи вдасться Філарету прихилити на свій бік церкву та, власне, якими будуть дії Епіфанія після 14 травня.

Якщо єпископат підтримає митрополита Епіфанія, одним із можливих сценаріїв є відправлення почесного патріарха на покій і зміцнення позицій митрополита як справжнього керівника та менеджера новоутвореної автокефальної церкви.

Відставка з київського престолу Почесного патріарха загалом має посилити і тенденцію переходів церковних громад Московського патріархату до ПЦУ. Дехто з релігієзнавців стверджує, що зараз таких приходів 500, а вже було б майже 3000, частина єпископів Московського патріархату перейшли б у ПЦУ, і визнання київської автокефалії здійснили б шість помісних церков.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи