Строки оскарження рішень третейських судів за ЦПК України 2017 року
Актуальність питання оскарження рішень третейських судів вже давно підтверджена реаліями сьогодення, в зв'язку з проблемою зловживань щодо прийняття ними рішень
Актуальність питання оскарження рішень третейських судів вже давно підтверджена реаліями сьогодення, в зв'язку з проблемою зловживань щодо прийняття ними рішень всупереч нормам чинного законодавства та значними законодавчими перепонами в оскарженні таких рішень.
У даній статті хочу приділити увагу проблемним питанням застосування строків оскарження рішень третейських судів за Цивільно-процесуальним кодексом України в редакції з 15.12.2017 р.
Але, з початку хочу нагадати, що Законом України від 3 лютого 2011 р. №2983-VI «Про внесення змін до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» (далі – Закон № 2983-VI) ч. 1 ст. 6 Закону №1701-IV доповнено п. 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Однак, з прийняттям вказаного Закону № 2983-VI судова практика не підтримала позитивних законодавчих ініціатив, наведених в Законі 2983-VI, а деякі суди почали трактувати його зміст по-своєму. Особливо це стосується позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ), який з моменту набрання чинності Закону 2983-VI фактично виступав останньою інстанцією при оскарженні споживачами подібних судових рішень.
ВССУ скасовував рішення судів нижчих інстанцій, якими задовольнялись заяви споживачів про перегляд рішень третейських судів або залишав в силі подібні рішення, якими заяви споживачів відхилялись. Позиція ВССУ зводилась до того, що звернення банку з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до третейського суду не може вважатися спором щодо захисту прав споживачів, оскільки підставами позову є невиконання умов договору, а не порушення Закону України «Про захист прав споживачів», і банк не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».
Проте, 02 вересня 2015 р. судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України при розгляді справи №6-856цс15 висловлена протилежна правова позиція, згідно з якою, оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.
Верховний Суд України вказав, що суди нижчих інстанцій помилково посилались на те, що спори щодо стягнення заборгованості за споживчими кредитами не є спорами щодо захисту прав споживачів та зробив акцент на тому, що подібні справи не підвідомчі третейським судам.
З появою вказаної правової позиції Верховного Суду України суди нижчих інстанцій почали приводити свою судову практику у відповідність із наведеними рішенням ВСУ, а у боржників за споживчими кредитами, з’явилась надія на справедливий та неупереджений розгляд їх спорів із фінансовими установами державними судовими інстанціями, а не нав’язаними їм банками «своїми» судами.
Автором цих рядків також успішно оскаржено декілька рішень третейських судів з підстав їх не підвідомчі третейським судам. При цьому, слід зауважити, що пік звернень банків до третейських судів з позовами до позичальників припав на 2014-2015 роки і саме в цей період третейськими судами винесено значний масив рішень.
Доцільно також звернути увагу на те, що третейські суди не завжди дотримувались вимог щодо належного повідомлення відповідачів про розгляд справи і останні зазвичай дізнавались про існування рішення третейського суду з отриманої постанови про відкриття виконавчого провадження.
Положення Цивільно-процесуального кодексу України в редакції 2004 р. передбачали процесуальну можливість поновлення пропущеного строку оскарження рішення третейського суду за клопотаннями відповідача, які мотивовані фактичною датою отримання рішення третейського суду (тобто несвоєчасність отримання) та реальної можливості його оскарження.
Верховний суд України у даному питанні також встав на сторону боржників за споживчими кредитами та в постанові від 06.09.2017 року у справі №6-1422цс17 не погоджуючись з висновком судів апеляційної та касаційної інстанцій щодо відмови у поновленні строку на оскарження рішення третейського суду зазначив наступне (надалі цитата постанови ВСУ):
Оскільки розгляд справи у третейському суді відбувся за відсутності ОСОБА_1, рішення третейського суду заявниця отримала лише 18 квітня 2016 року, з заявою про скасування рішення третейського суду звернулася 13 травня 2016 року, тобто, протягом трьох місяців з дня, коли вона фактично отримала рішення третейського суду та реальну можливість його оскарження, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про поновлення пропущеного строку оскарження рішення третейського суду.
Враховуючи сталу практику ЄСПЛ, зазначені положення законодавства та встановлені фактичні обставини, слід дійти висновку, що суд першої інстанції, поновлюючи строк заявниці для оскарження рішення третейського суду, мав на меті виправлення судової помилки, а саме непідвідомчість справи за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором НОМЕР_2 третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди».
Однак, з появою Цивільно-процесуального кодексу України в редакції з 15.12.2017 р. процедура та практика оскарження рішень третейських судів кардинально змінились.
Так, відповідно до частин 1, 3, 5 та 7 статті 454 ЦПК України (в редакції з 15.12.2017 р.) сторони, треті особи, а також особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право звернутися до суду із заявою про скасування рішення третейського суду (ч. 1).
Заява про скасування рішення третейського суду подається до апеляційного суду за місцем розгляду справи третейським судом (ч. 3).
Заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев'яноста днів: стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом; особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, - з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом (ч. 5).
Заява, подана після закінчення строку, встановленого частинами п'ятою або шостою цієї статті, повертається (ч. 7).
Аналізуючи положення нової редакції ЦПК України апеляційні суди, як суди першої інстанції, почали формувати позицію, яка зводиться до того, що діючим ЦПК не передбачено можливості вирішення судом питання про поновлення учаснику третейського розгляду строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, відтак визначений законом строк є присічним (преклюзивним).
Аналогічну ухвалу прийняв Апеляційний суд м. Києва, якою автору даної статті повернуто заяву про скасування рішення Постійно діючого третейського суду від 13.06.2014 р. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заява про скасування рішення третейського суду подана після закінчення строків, встановлених ч. 5 ст. 454 ЦПК України, з урахуванням положень ч. 7 цієї статті суд не наділений правом вирішувати питання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, у зв'язку з чим підлягає поверненню.
Вказана ухвала Апеляційного суду м. Києва була оскаржена до Верховного Суду, як суду апеляційної інстанції, а сама скарга мотивована несвоєчасним отриманням рішення третейського суду та посиланням на ч. 1 ст. 127 ЦПК України згідно до якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
При цьому, в апеляційній скарзі поданій до Верховного Суду наголошувалось, що аналіз положень чинного ЦПК України (в редакції з 15.12.2017 р.) не дає підстав для висновку, що ЦПК України не передбачено можливості вирішення судом питання про поновлення учаснику третейського розгляду строку на подання заяви про скасування рішення третейського суду, а вказує на можливість вирішення цього питання виключно на підставі дослідження доказів, поданих на підтвердження поважності причин такого пропуску.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2019 р. (№ в ЄДРСРУ 81394110) апеляційну скаргу адвоката відхилено.
Мотивуючи своє рішення Верховний Суд зазначив наступне (надалі цитата з постанови ВС):
Посилання в апеляційній скарзі на те, що строк на оскарження рішення третейського суду пропущено з поважних причин, а тому такий строк підлягає поновленню, правового значення для правильного вирішення справи не має, так як заявник є стороною у справі, яка розглянута третейським судом, а саме відповідачем, а тому строк для неї на оскарження рішення третейського суду від 13 червня 2014 року закінчився 11 вересня 2014 року і поновленню не підлягає.
Іншого порядку обчислення строку на оскарження рішення третейського суду процесуальне законодавство не містить.
Така правова позиція Верховним Судом висловлюється не вперше і вже відображена в чисельних рішеннях. Автором така позиція касаційного суду сприймається неоднозначно і не лише з підстав відхилення власної скарги. Верховний Суд залишивши в силі ухвалу апеляційного суду про повернення скарги фактично «узаконив» допущену третейським судом помилку, а саме непідвідомчість цієї справи третейському суду в силу положень п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди».
В наведеній ситуації вважаю доречним звернути увагу на те, що постанова Верховного Суду від 18.04.2019 р. прийнята у складі 3 суддів, один з яких висловив окрему думку (№ в ЄДРСРУ 81438158), в якій зазначив, що вважає строк, передбачений ч. 5 ст. 454 ЦПК України, може бути поновлений. Такий строк не є преклюзивним, а є процесуальним.
Тобто, постанова Верховного Суду від 18.04.2019 р. прийнята з мінімальною перевагою голосів та вказує на доволі «хитку» правову позицію найвищого суду у даній конкретній справі.
Окрема думка судді Верховного Суду у вказаній справі варта уваги, оскільки суддя доволі змістовно мотивувала свою незгоду з висновком Верховного Суду з посиланням на національне законодавство та норми міжнародного права та вказала, що питання щодо можливості поновлення строку на оскарження рішення третейського суду у разі подання заяви про його скасування, поданої з пропуском строку, визначеного ч. 5 ст. 454 ЦПК України, необхідно вирішувати через системне тлумачення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Конституції України, практики Європейського суду з прав людини та відповідних положень цивільного процесуального закону.
Суддя також провела системний аналіз положень чинного ЦПК України (в редакції з 15.12.2017 р.) та ЦПК України в редакції 2004 року у відповідній частині процедури оскарження судових рішень та дійшла, на мій погляд, до логічного та обґрунтованого висновку, що відсутність прямої вказівки у ЦПК України про поновлення строку на оскарження рішення третейського суду не свідчить про те, що строк на оскарження рішення третейського суду, яке переглядається в порядку цивільного судочинства, є преклюзивним.
Аналогічна за змістом окрема думка щодо застосування строків оскарження рішення третейського суду висловлена тим же суддею Верховного Суду у справі №1/2-09 (№ в ЄДРСРУ 81438358).
Так чи інакше, постанова суду Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає, але залишається сподіватися на те, що наведена окрема думка зіграє свою роль та вплине на подальшу судову практику касаційної інстанції і вже в найближчому майбутньому такої позиції дотримуватимуться більшість суддів найвищого суду країни.
- Права, гарантовані Конституцією України, які неможливо обмежити Світлана Приймак 18:21
- Процедура видачі Держпрацею дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки Євген Морозов 10:32
- Сила чи емпатія Наталія Тонкаль вчора о 20:57
- Видалення з реєстру старої щорічної декларації депутата та подання виправленої Євген Морозов вчора о 16:07
- Справедливість по-українськи: забрати в бідних, збагатити чиновників Андрій Павловський 15.11.2024 22:06
- Перевибори у Німеччині. Нові проблеми чи можливості для України? Галина Янченко 15.11.2024 17:33
- Особистий бренд – ваш новий бізнес-актив Наталія Тонкаль 15.11.2024 14:39
- Нові правила управління державним майном та реалізації арештованих активів Дмитро Зенкін 15.11.2024 14:09
- Обміняйте Шевченка Євген Магда 15.11.2024 13:56
- Університети і ринок праці: взаємозалежність Юрій Баланюк 15.11.2024 13:37
- Виїзд дитини за кордон під час війни: порада від сімейного адвоката Світлана Приймак 15.11.2024 12:59
- Право постійного землекористувача надавати земельну ділянку в оренду третій особі Євген Морозов 15.11.2024 11:16
- ІТ в США та в Україні: порівняння зарплат, витрати та перспективи Сергій Хромченко 15.11.2024 10:39
- Воднева галузь США після обрання Трампа: чи зупинить Америка рух зеленого водню? Олексій Гнатенко 15.11.2024 09:15
- Форвардні контракти на ринку електроенергії ЄС: як працювати з вигодою та без ризиків Ростислав Никітенко 14.11.2024 11:55
-
Темні емпати: який це тип особистості та що про них кажуть психологи
Життя 9715
-
Комедія з Монікою Белуччі та продовження легендарного "Гладіатора": чотири кіноновинки тижня
Життя 6712
-
Секрет дорогих яєць. Як виробники задерли ціни та збільшили експорт
Бізнес 5144
-
"Справжній бедрум панк": музичні новинки тижня
Життя 4021
-
NASA та Microsoft запустили чатбот на основі ШІ, що відповідає на питання про Землю
Бізнес 3903