Відміна застави для корупціонерів поверне Україну до реалій СРСР

Стаття 182 Кримінально-процесуального кодексу України, яка передбачає можливість внесення застави у досудовому розслідуванні, – одна з найбільш обговорюваних за останній час. Так, під час засідання антикорупційної ради було піднято питання про те, що заста

Стаття 182 Кримінально-процесуального кодексу України,яка передбачає можливість внесення застави у досудовому розслідуванні, – одна знайбільш обговорюваних за останній час. Так, під час засідання антикорупційноїради було піднято питання про те, що застава для корупціонерів має бутивідмінена у зв’язку з її абсолютною неефективністю.

Справді, за рівнем корумпованості в усіх сферах життяУкраїна із року в рік знаходиться серед країн, які очолюють світові рейтинги. Атому будь-які дії, які хоча б гіпотетично можуть покращити ситуацію,сприймаються вкрай позитивно. Та чи відноситься до таких заходів відміназастави для людей, яких підозрюють у корупційних схемах? Відповідь стаєочевидною, якщо розглянути уважно, що дає суспільству стаття про можливістьзастави, та чого слід очікувати при її відміні для корупціонерів.

По-перше, застава допомагає наповнити держаний бюджет:в разі визнання винним, кошти, які підозрюваний вносив особисто, в повномуобсязі підлягають конфіскації та переходять в дохід держави.

Ситуація суттєво змінюється, якщо тримати людину підвартою. З державних коштів оплачується харчування, медична допомога, конвой дляприїзду до зали суду, комунальні послуги та багато іншого. Чи потрібно зайвийраз нагадувати, що поняття «державні гроші» завжди є ідентичним поняттю «гроші платниківподатків»?

І це стосується лише матеріальної складової, яка, посуті, не є основною для правильного вирішення піднятого питання. Найбільшважливо, що дана ініціатива повністю нівелює основоположні принципикримінального судочинства – презумпцію невинуватості та рівності всіх передзаконом.

Не будемо ігнорувати той факт, що ізоляторитимчасового тримання та слідчі ізолятори переповненні. Навіть з прийняттям у2012 році нового КПК дану проблему вдалося вирішити лише частково. Ще й досідоводиться стикатись з тим, що у СІЗО люди змушені спати по черзі – ліжоквдвічі менше, ніж арештованих у камері. З відміною статті про заставу цяситуація тільки погіршиться.

В новому законопроекті передбачене безальтернативнетримання під вартою протягом трьох місяців з моменту надходження до судуклопотання про обрання запобіжного заходу. А це само по собі зводить нанівець метузастосування запобіжного заходу. Адже згідно статті 177 КПК України вінпокликаний забезпечувати виконання підозрюваним покладених на ньогопроцесуальних обов’язків, а не його покарання.

Вину встановлює виключно суд, і кожна людина має нестипокарання тільки після вироку, а не до нього. Таким чином, емоційними спробамизмінити існуючий КПК ми намагаємось завчасно покарати підозрюваних осіб, а невчинити правосуддя.

Також відміна можливості внесення застави длякорупціонерів автоматично прирівнює цих людей до тих, кого обвинувачують ускоєнні злочинів, що призвели до чиєїсь загибелі, або правопорушень з погрозоючи застосуванням насильства. А це в черговий раз суперечить законодавствуУкраїни. До того ж виникає резонне питання – чому осіб, яких підозрюють, наприклад,у відхиленні від податків, можна випустити під заставу, а тих, когообвинувачують у корупції, ні? Адже шкода для суспільства у першому випадку можев декілька разів перевищувати шкоду від корупційних схем.

Окрім уже зазначених протиріч, часткова відмова відзастави абсолютно не співвідноситься з Європейською Конвенцією прозахист прав людини і основоположних свобод. А саме зі статтями 5 та6, відповідно до яких кожен має право свободу та особисту недоторканість, атакож на справедливий суд. Відтак, слід чекати, що велика кількість людей,обвинувачених у корупції і позбавлених права внесення застави, подасть заяви доЄвропейського суду з проханням захистити їхні права.

Справді, існують певні складнощі. Наприклад, для того,щоб оголосити суму, адекватну до масштабу злочину, необхідно провести ґрунтовнуслідчу роботу і зробити точний розрахунок імовірно викрадених коштів, порівнятистатки підозрюваної особи з його офіційною заробітною платнею та декларацієюпро доходи.

При обшуках треба встановити, скільки грошей тацінностей зберігає підозрювана особа, на яких авто їздить, якою нерухомістюволодіє, які договори укладала за останні роки, куди та скільки разів їздилавідпочивати… Не менш важливо встановити, якими статками володіє сім’я цієї людини. І тільки тодіможливо визначити, який розмір застави зможе забезпечити його належнупроцесуальну поведінку.

А це як раз та частина роботи, з якою сторонаобвинувачення справляється не найкращим чином. Так, на практиці неодноразоводоводиться стикатись з тим, що особи, які підозрюються у викрадені мільйоннихсум, пропонують внести заставу у декілька сотень тисяч. А у тих, когообвинувачують у скоєнні значно менших злочинів, вимагають заставу, яканепосильна для внесення. Тому недивно, що ця стаття не завжди виправдовує себе.Але справа тут не в законодавстві, а в рівні професіоналізму учасників судовоїсистеми.

Боротьбу із корупцією треба починати не з законів, а злюдей: звільняти непрофесіоналів, підвищувати заробітну плату та підніматисоціальний рівень захищеності справжнім спеціалістам. І тільки після цього зних можна буде питати належний рівень виконання своїх обов’язків.

Саме тому бажання відмінити статтю про заставу длякорупціонерів може видатись рішучим кроком для покращення ситуації виключно наперший погляд. Але повернення до КПК 1960 року, де запобіжний захід у виглядізастави не був передбачений, лише погіршить існуючу ситуацію, і знову відкинеУкраїну до реалій Радянського Союзу.