Доцільність та правомірність розірвання договору після закінчення строку його дії

Верховний Суд: можливості розірвання договору після закінчення строку його дії у разі, якщо зобов`язання за ним залишаються невиконаними обома сторонами

10 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/21315/21 (ЄДРСРУ № 116231435) досліджував питання про доцільність/правомірність розірвання договору після закінчення строку його дії.

Верховний Суд виходить з того, що договір є підставою виникнення і формою існування зобов`язань, які одночасно складають зміст договору, тобто ці поняття є взаємопов`язані, з однієї сторони, та не є тотожними, з іншої.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

(!!!) Отже, строк дії договору (виконання зобов`язання) є істотною умовою договору і встановлюється за загальними правилами, визначеними у статтях 251-255, 530-531, 631 ЦК України та в статті 180 ГК України.

Разом з тим, із наведених норм слідує, що строк дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

У контексті наведеного, Верховний Суд звертається до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, де відзначено, що: "6.4. Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

6.5. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем".

ВАЖЛИВО: Тобто, фактично договір вважається припиненим/закінченим з припиненням зобов`язань, котрі входять до змісту договору. Інакше кажучи, він припиняється саме внаслідок вичерпаності його умов.

До юридичних фактів, котрі тягнуть припинення зобов`язання, відносяться належне виконання, зарахування вимог, угода сторін тощо. Інші обставини, що ліквідовують зобов`язання незалежно від волі учасників і стадії його виконання є: ліквідація юридичної особи, неможливість виконання договору тощо. Під припиненням цивільно-правових зобов`язань слід розуміти розірвання правового зв`язку між кредитором і боржником (замовником і підрядником) з втратою сторонами кореспондуючих один до одного прав і обов`язків. Тобто після такого припинення зобов`язання кредитор більше не вправі вимагати від боржника виконання обов`язку, а останній не зобов`язаний його виконувати.

Найбільш бажаним та доцільним способом припинення договору (зобов`язання) для його учасників є належне виконання, чим досягається мета правовідношення. У свою чергу, виконання зобов`язання - це правомірна дія, юридичний факт, що породжує взаємні права та обов`язки для сторін договору. Разом з тим, поняття припинення зобов`язання є набагато ширшим поняттям ніж його виконання, оскільки кореспондується з припиненням будь-яких правових зав`язків між сторонами.

Припинення строку договору не є наслідком припинення його зобов`язань, адже закінчення строку дії договору (визначеного у договорі) не припиняє взаємних прав і обов`язків, що регулюються спірним договором щодо повного виконання сторонами своїх зобов`язальних обов`язків, які у свою чергу не обмежується таким строком.

Тому у даному випадку Верховний Суд виходить з того, що строк дії договору не може бути менший за строк виконання зобов`язання, адже на сторін розповсюджуються права і обов`язки, визначені таким договором. Водночас розірвання договору є підставою для припинення невиконаних або не припинених зобов`язань за договором.

Разом з тим, вирішуючи питання про доцільність/правомірність розірвання договору після закінчення строку його дії, судом має бути враховано не лише формальна сторона припинення матеріального права (закінчення строку дії договору, визначеного договором), а й суть неприпинених зобов`язальних правовідносин, що надалі продовжують існувати між сторонами, адже такі безпосередньо впливають на можливість у майбутньому припинити зобов`язання шляхом його виконання.

У контексті наведеного важливе значення мають обставини, чи виконанні/частково виконанні/невиконанні умови договору обома сторонами, чи тільки однією; чи можливе виконання договору (з огляду на конкретні обставини справи) у розумні строки для обох сторін; чи не ставить обов`язок виконання такого Договору у завідомо невигідне становище одну сторону по відношенню до іншої; чи є доцільним продовження дії зобов`язань за Договором, що фактично не може бути виконаним, тощо.

Тобто, важливим елементом правової визначеності є питання можливості розірвання договору на будь-якій стадії його виконання сторонами, зокрема як санкції, необхідною передумовою якої є неналежне виконання умов договору однією стороною, що позбавляє можливості виконати у належні строки свої зобов`язанні іншу сторону.

У зворотному випадку, закінчення строку договору за умови невиконання та відповідно неприпинення зобов`язань між сторонами, правовідносини між ними матимуть невизначений правовий характер, що необмежений ані у часі, ані будь-якими іншими чинниками, що, у свою чергу, порушує принцип правової визначеності.

Отже, оскільки Договір за своєю правовою суттю покладає права і обов`язки на обох сторін, що не припиняються до повного виконання зобов`язань за таким договором, а тому у даному випадку недоцільно розмежовувати строк виконання зобов`язання із строком дії договору, у контексті можливості оскарження порушеного права, за захистом якого звернулася особа.

ВИСНОВОК: З метою забезпечення правової визначеності та подолання сумнівів щодо тлумачення вимог чинного законодавства у контексті спірних правовідносин, які залишаються, колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у постанові від 16.09.2022 у справі №913/703/20 шляхом його уточнення/конкретизації щодо імперативності/диспозитивності питання можливості розірвання договору після закінчення строку дії такого, у разі, якщо зобов`язання за ним залишаються невиконаними обома сторонами та передати справу №910/21315/21 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.