Оскарження постанови про адміністративне правопорушення: судовий збір

Ставка судового збору за подання скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення.

31 січня 2017 р.судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України розглядаючисправу № 21-1493а16 зробилаправовий висновок та підтвердила раніше висловлену правову позицію стосовноставок судового збору, що підлягають сплаті при оскарженні рішенняадміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративнеправопорушення.

Верховний судУкраїни вказав, що за статтею 67 Конституції України кожен зобов’язанийсплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно достатті 87 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат,пов’язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати,повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Зокрема, Закон №3674-VI (Закон України «Про судовий збір») визначає правові засади справляннясудового збору, платників, об’єкти та розміри ставок судового збору, порядоксплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).

За статтями 1, 2цього Закону судовий збір справляється на всій території України за поданнязаяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухваленняокремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складусудових витрат.

ВАЖЛИВО: Платникамицього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства,підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числііноземні) та фізичні особи–підприємці, які звертаються до суду чи стосовно якихухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Частина другастатті 3 цього ж Закону містить перелік об’єктів, за які не справляєтьсясудовий збір, а його стаття 5 – перелік суб’єктів, які звільняються від сплатисудового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг <…>, а такожпідстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявамипро захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів іншихосіб.

У контекстінаведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішеннівід 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив,що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу доправосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, якізвертаються до суду.  Це відповідає Рекомендації Комітету МіністрівРади Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя,від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якійсудові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба,якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12пункту D).

ВАЖЛИВО: Отже,сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судамидокументів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи насудовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України».

(!!!) Згідноз частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовийзбір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати умісячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якомувідповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношеннідо ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другоюцієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа ідії, за яку він справляється, та платника судового збору. Зокрема, запідпунктом 2 пункту 3 частини другої цієї статті за подання апеляційної скаргина рішення суду <…> встановлена ставка у відсотковому відношенні доставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до цієїж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміриставок судового збору диференційовано за характером спору(майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору(фізична особа/фізична особа–підприємець/юридична особа/суб’єкт владнихповноважень).

Відповідно достатті 287 КпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бутиоскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п’ятою статті 7 цьогоКодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.

Постановарайонного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) пронакладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку,визначеному цим Кодексом.

Згідно із пунктом 3частини першої статті 288 КпАП постанову уповноваженого органу державної владичи його посадової особи [так само як постанову адміністративної комісії чирішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2цієї частини статті)] про накладення адміністративного стягнення <…> можебути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або дорайонного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку,визначеному КАС, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

ВАЖЛИВО: Наведенимвище нормам статті 288 КпАП кореспондують положення підпункту 2 частини першоїстатті 18 КАС щодо предметної підсудності адміністративних справ, а такожстатті 1712 КАС, що встановлюють особливості провадження у справах з приводурішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення доадміністративної відповідальності.

У частині четвертійстатті 288 КпАП передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі проадміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди іоскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка їїоскаржила, не обтяжується обов’язком сплачувати платіж, який належитьсплачувати на загальних підставах.

ВИСНОВОК: Отже,відповідно до положень статей 287 КпАП у поєднанні із частиною четвертою статті288 цього Кодексу у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чийого посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення завчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого КпАП,суб’єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити ізвільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовноїзаяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.

У частині четвертійстатті 288 КпАП видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржуютьпостанову про накладення адміністративного стягнення, встановленодержавне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметомцього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чибездіяльності органів державного управління сплачують інший видплатежу – судовий збір, правові засади справляння якого, платники,об’єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплатита повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом № 3674-VI.

Відповідно доположень статей 3, 4, 5 Закону № 3674-VI серед осіб, які мають сплачуватисудовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об’єктів справляння судовогозбору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постановупро накладення адміністративного стягнення та які би постанову проадміністративне правопорушення відносили до об’єктів справляння судового збору.У взаємозв’язку зі статтею 288 КпАП цей Закон не встановлює підстав, умов,вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовоюособою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своєпроцесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати підкатегорію суб’єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладенняадміністративного стягнення.

Ретроспективнийаналіз встановленого статтею 288 КпАП права на оскарження постанови державногооргану (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, щоколо осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження тапідстави звільнення від сплати державного мита встановлені і діють в редакціїЗакону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деякихзаконодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сферізабезпечення безпеки дорожнього руху». Положення зазначеної статті у ційредакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпаютьположень щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративногостягнення, є чинними й діють з 16 листопада 2008 року.

За ДекретомКабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (уредакції, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне митосправлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження,<...>, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, щонабрали законної сили, <...>. Цей нормативний акт не містив положень просплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладенняадміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийнялатаку постанову.

(!!!) З 11листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI, який із цієї дати неприпинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судовогозбору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинстваокремих видів рішень органів державної влади, як-от правила частини четвертоїстатті 288 КпАП, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому, наприкладчастини другої статті 2391 КАС в редакції Закону України від 12 лютого 2015року № 192-VIІI «Про забезпечення права на справедливий суд», згідно з якою заподання і розгляд заяви з підстави неоднакового застосування судом касаційноїінстанції одних і тих самих норм процесуального права –при  оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшомупровадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ абовстановленої законом юрисдикції адміністративних судів, судовий збір не сплачується,тоді як у Законі № 3674-VI такої підстави для звільнення від сплати судовогозбору немає.

ВАЖЛИВО: Зачастиною другою статті 1712 КАС рішення місцевого загального суду якадміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктіввладних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальностіраніше було остаточним і оскарженню не підлягало. Положення цієїчастини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (єнеконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі законституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людинищодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частинидругої статті 1712 КАС. У пункті 3 резолютивної частини цього РішенняКонституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладноврегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального судуяк адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльностісуб’єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративноївідповідальності.

У цьому Рішеннізазначено також, що у справах щодо притягнення до адміністративноївідповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішеннямісцевих загальних судів як адміністративних судів.

Визнаннянеконституційними положень частини другої статті 1712 КАС дає підстави вважати,що до і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015року № 3-рп/2015 Закон № 3674-VI не визначав і не визначає об’єкти та розміриставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційноїскарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чибездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо притягнення доадміністративної відповідальності.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ: Отже,за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчогорегулювання відносин, пов’язаних зі сплатою судового збору, колегія суддівСудової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в контекстіфактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуальногоправа сформулювала такий правовий висновок: «У справах про оскарження постанову справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287,288 КпАП, статей 2-4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судовогозбору. КпАП дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача усправах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення іна цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першоїінстанції.

У випадку незгодиіз судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії,позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою цестосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправнасторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційнеоскарження судового рішення.

Необхідними умовамидля обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційноїскарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження дооб’єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплатіпри поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Розгляд позовноїзаяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться зурахуванням положень статей 287, 288 КпАП, які передбачають звільнення відсплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону №3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру тапорядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постановупро накладення адміністративного стягнення, а відтак і за поданняапеляційної/касаційної скарги.

У зв’язку з цим заподання позивачем або відповідачем – суб’єктом владних повноваженьапеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі прооскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду ірозмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає».

Аналогічна правовапозиція висловлена Верховним Судом України у постанові від13.12.2016 року по справі № 306/17/16-а (№ в ЄДРСРУ 63749411).

ПРИМІТКА: Однак,п. 5 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції від 01.01.2017 р. передбачає, що у разіухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення судовийзбір сплачується у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатнихосіб, тобто 320 грн.

P.s. Нагадаю, щоВищий адміністративний суд України зробив узагальнений науково – правовийвисновок стосовно правомірності винесення уповноваженими законом особамирозглядати справу про адміністративне правопорушення постанов про притягненнядо адміністративної відповідальності одразу після складення протоколу проадміністративне правопорушення на місці вчинення правопорушення.

Суть якого полягаєв тому, що винесення постанов у справі про адміністративне правопорушення,передбачене статтею 122 КУпАП, уповноваженими на те особами одразу післяскладення протоколу про адміністративне правопорушення на місці вчиненняправопорушення є неправомірним, а розгляд справ про адміністративніправопорушення за місцем вчинення правопорушення в контексті частини першоїстатті 276 КУпАП необхідно розуміти як розгляд справ за місцем знаходженняоргану, уповноваженого законом розглядати справу про адміністративнеправопорушення, юрисдикція якого поширюється на відповіднуадміністративно-територіальну одиницю.

Тобто, постановапро накладення адміністративного стягнення є незаконною та підлягає скасуваннюз підстав того, що справа була розглянута на місці зупинки транспортногозасобу, а не за місцезнаходженням органу, який уповноважив розглядати такісправи (ВАСУ справа № К/800/37207/15 від 26 жовтня 2016 року(№ в ЄДРСРУ 62469310).

P.s.s. Більшдетально читай у матеріалі: «Постанова поліції на місці вчиненняправопорушення: аспект законності».