Позовна давність в кредитних відносинах з банком

Підставою для написання даної статті стала низка судових справ, пов’язаних з кредитними відносинами фізичних осіб та деяких українських банків.

Підставою для написання даної статті стала низка судових справ, пов’язаних з кредитними відносинами фізичних осіб та деяких українських банків. Основне питання полягало в тому, чи можливо уникнути відповідальності перед банком за несплачений кредит, у випадку, коли банк фактично пропустив загальні строки позовної давності. Також стаття привідкриє деякі хитрощі, на які йде банк, аби подовжити строки позовної давності.

Для початку розберемось, що то взагалі таке «позовна давність».

Цивільний Кодекс України дає нам таке визначення та правила застосування. А також визначає правила подовженої та скороченої позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного Кодексу України «Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.»

Загальна позовна давність ст. 257 Цивільного Кодексу України встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 ст. 258 Цивільного Кодексу України Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Отже, робимо відповідні висновки:

Загальний строк позовної давності – 3 роки

Скорочений строк позовної давності для стягнення пені – 1 рік

Цивільне законодавство чітко визначило позицію щодо зміни тривалості позовної давності. Так нормою ст. 259 Цивільного Кодексу України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Що ж стосується зменшення тривалості позовної давності, ч.2. ст. 259 Цивільного Кодексу України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

З аналізу вище наведених норм витікає висновок, що сторони в договорі можуть передбачити біль тривалий строк позовної давності ніж це встановлено законодавством.

Та на практиці деякі з українських Банків ігнорують норми цивільного законодавства і не оговорюють тривалість строків позовної давності в кредитному договорі, а визначають його в «правилах кредитування» або в «умовах кредитування». В кредитному договорі ж міститься лише посилання про те, що позичальник з умовами/правилами кредитування ознайомлений і з ними погоджується. І таке погодження умов/правил надання кредиту деякі українські Банки прирівнюють до договору про збільшення тривалості позовної давності. Зазвичай Умови/правила кредитування підписані  головою правління банку без зазначення дати їх складання, прийняття чи затвердження, а також не містять реквізитів та особистого підпису позичальника щодо погодження з ним саме цих Умов.

Та, на мою професійну думку, це суперечить цивільному законодавству. Положеннями ч.1 ст. 547 Цивільного Кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі, і одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є власне неустойка або її різновиди штраф чи пеня), що визначено параграфом 2 Глави 49 Цивільного Кодексу України. За змістом ч.2 ст.207 та п.2ч.1ст.208 Цивільного Кодексу України необхідною та обов'язковою умовою для укладення   письмового правочину є те, що сторони власноруч вчиняють підпис при укладенні правочину, а вчинення його між фізичною та юридичною особою вимагає письмової форми.

Аналізуючи ці норми можна стверджувати, що Банк у випадку коли хоче збільшити тривалість позовної давності повинен узгодити таке збільшення з позичальником, шляхом внесення відповідного пункту до кредитного договору, або ж шляхом укладання окремого договору.

Що ж стосується судової практики, то вона не є однаковою. Що і не дивно в нашій державі. Хоче не може не радувати, що більшість рішень все-таки ухвалюються на користь позичальників.