В даній статті встановлюється правомірність вимагання працедавцем від особи, яка влаштовується на роботу, відомостей, що в свою чергу стосуються її походження.
Працедавець єодним з найважливіших учасників трудових правовідносин. Вітчизнянезаконодавство гарантує вказаній особі різні за своєю суттю права, яким в своючергу властивий майновий або особистий немайновий характер. Зокрема працедавець може вимагати від особи,що влаштовується на роботу, певні документи, перелік яких в свою чергу закріпленийокремими законами (наприклад, паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка, дипломй т. д.) Чи дозволяє чинне законодавство власнику або уповноваженому ним органупри укладенні безстрокового або строкового трудового договору витребувати відомості,які стосуються походження працівника?
Правоверегулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітнихзаконів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, які функціонують зприводу належного оформлення трудових правовідносин, здійснюється:Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року№ 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайнимизаконами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надаліпо тексту – КЗпП України)).
Наймані працівники є одними з визначних учасниківтрудових відносин. Зокрема дані особи,працюючи за трудовим договором, водночас створюють ті або інші блага, які,будучи за своєю сутністю майновими чи немайновими, водночас приносять істотнукористь не лише суверенній та унітарній Україні, а й її згуртованому та трудолюбивомународу.
Трудове законодавство гарантує найманим працівникамправовий статус, що, будучи багатогранним, передбачає відповідні елементи,одними з яких є різні за своїм змістом соціально-економічні права. Вищевказані можливості,отримавши належне закріплення у відповідних нормативно-правових актах, повиннізабезпечити усесторонню економічну свободу різних згаданих осіб, а також їх високоякіснийрозвиток, як законослухняних особистостей.
Одним з головних соціально-економічних праввизнано право на працю. Згадана юридична можливість отримала своє закріплення вокремих законах, а саме в ч. 1 ст. 43 Конституції України і в ч. 1 ст. 2 КЗпПУкраїни.
Вітчизнянимзаконодавством передбачено складну та поетапну процедуру якісної тавчасної реалізації найманим працівником вищезазначеного права. Зокрема доброчеснийгромадян незалежної України, який прагне працювати, укладає трудовий договірпро роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою, про щов свою чергу закріплено юридичною нормою, яка охоплена ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Але не потрібно забувати про те, що вищенаведенійреалізації притаманні відповідні особливості. Наприклад, національнезаконодавство містить в собі єдині вимоги про конкретні відомості, які особа,влаштовуючись на роботу, може не надавати працедавцеві. Що це означає?
Оформляючитрудові відносини, працедавець не може вчиняти окремі дії, які суперечать юридичнимнормам, охопленим вітчизняним законодавством, та моральним імперативам,загальновизнаним в громадянському суспільстві. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 25КЗпП України при укладенні трудового договору власнику або уповноваженому ниморгану не дозволено вимагати від особи, яка влаштовується на роботу, будь-яківідомості, що в свою чергу стосуються походження зазначеного працівника.
