В даній статті з’ясовується часовий проміжок, протягом якого у випадку порушення працедавцем умов колективного договору працівник може розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк.
Власник чи уповноважений ним орган не завжди дотримується обов’язків, які, будучи за своєю суттю майновими або немайновими, водночас покладені на нього умовами, які передбачені підписаним ним колективним договором. Виникає природне запитання: чи в такому випадку працівник може розірвати безстроковий трудовий договір у встановлений ним термін?
Юридичну регламентацію вказаного питання забезпечують окремі закони. Зокрема правове регулювання дострокового припинення трудового договору, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України).
Найманий працівник є одним з головних суб’єктів трудових правовідносин. Дана особа, працюючи за строковим або безстроковим трудовим договором, водночас створює майнові чи немайнові об’єкти, які в свою чергу приносять значиму користь суверенній Україні та її доброчесному народу.
Юридичний статус, що має найманий працівник, будучи багатоаспектним, включає в себе різні елементи, одними з яких є соціально-економічні права. Така особа, скориставшись будь-якою зі згаданих юридичних можливостей, може отримати безперешкодний та своєчасний доступ до матеріальних благ, які в свою чергу здатні задовольнити її всілякі потреби.
Право на працю є одним з найважливіших соціально-економічних прав, скориставшись яким, найманий працівник може забезпечити високий рівень духовного і матеріально добробуту своєї дружньої та трудолюбивої родини. Дану можливість вітчизняним законодавцем закріплено в юридичних нормах, охоплених ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпП України.
Кожен працівник, реалізовуючи право на працю, що йому гарантовано, укладає трудовий договір про роботу на підприємстві, установі чи організації або з фізичною особою. Безпосередня вказівка про наведений факт отримала своє належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий зміст вказаних норм в частині з’ясування правил, згідно з якими особа, що працює за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, за власною ініціативою може звільнитися, отримав відповідну конкретизацію в інших положеннях згаданого кодексу. Як це розуміти?
Найманий працівник, звільняючись зі своєї роботи за власним бажанням, зобов’язаний вчинити певні дії, які охоплені національним законодавством. Зокрема, як закріплено ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник може розірвати трудовий договір, укладений на невизначений термін, попередивши про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.
Але треба пам’ятати про те, що цьому правилу притаманні істотні винятки. Зокрема за обов’язкової наявності поважної причини працедавець розриває безстроковий трудовий договір в строк, який просить працівник в своїй заяві, що в свою чергу підтверджується ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Чинне законодавство передбачає приблизний перелік життєвих обставин, за неодмінного існування будь-якої з них громадянину дозволено звільнитися за власним бажанням в терміни, які для нього в свою чергу є прийнятними. Наприклад, у відповідності до вказівки, закріпленої ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у строк, встановлений ним, розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник чи уповноважений ним орган не виконує умови колективного договору.
