В даній статті встановлюється правомірність вимагання працедавцем від особи, яка влаштовується на роботу, відомостей, які в свою чергу стосуються її партійної приналежності.
Працедавець єодним з найважливіших учасників трудових правовідносин. Вітчизнянезаконодавство гарантує вказаній особі різні за своєю суттю права, яким в своючергу властивий майновий або особистий немайновий характер. Зокрема працедавець може вимагати від особи,що влаштовується на роботу, певні документи, перелік яких в свою чергу закріпленийокремими законами (наприклад, паспорт, ідентифікаційний код, трудова книжка, дипломй т. д.) Чи дозволяє чинне законодавство власнику або уповноваженому ним органупри укладенні безстрокового або строкового трудового договору витребувати відомості,які стосуються партійної приналежності працівника?
Правоверегулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітнихзаконів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, які функціонують зприводу належного оформлення трудових правовідносин, здійснюється: Головнимзаконом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року№ 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайнимизаконами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надаліпо тексту – КЗпП України)).
Наймані працівники є одними з визначнихучасників трудових відносин. Зокрематакі особи, працюючи за трудовим договором, водночас створюють відповідніблага, які, будучи за своєю сутністю майновими чи немайновими, водночас приносятьвеличезну користь демократичній та незалежній Україні, а також її згуртованому йтрудолюбивому народу.
Трудове законодавство гарантує найманим працівникамправовий статус, що, будучи багатогранним, включає в себе всілякі елементи,одними з яких є різні за своєю суттю соціально-економічні права. Вищезазначені можливості,маючи своє належне закріплення у відповідних нормативно-правових актах, повиннізабезпечити всебічну економічну свободу будь-якої фізичної особи, а також їїпланомірний розвиток, як вільної особистості.
Одним з найвизначнішихсоціально-економічних прав є право на працю. Така юридична можливість отрималасвоє закріплення у відповідних законах, а саме в ч. 1 ст. 43 КонституціїУкраїни та в ч. 1 ст. 2 КЗпП України.
. Чиннимзаконодавством нашої держави передбачено відповідну процедуру своєчасної таякісної реалізації вищенаведеними особами зазначеного права. Зокрема добропоряднийгромадян незалежної України, який хоче працювати, укладає трудовийдоговір про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою,про що закріплено ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Однак не потрібно забувати про те, щовищевказаній реалізації притаманні відповідні особливості. Наприклад, національнезаконодавство містить в собі єдині вимоги про відповідні відомості, які особа,влаштовуючись на роботу, не зобов’язана надавати працедавцеві. Що це означає?
Оформляючи трудові відносини, працедавець неможе вчиняти окремі дії, які суперечить юридичним нормам, охопленим вітчизнянимзаконодавством, та моральним імперативам, загальновизнаним в громадянськомусуспільстві. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 25 КЗпП України при укладенні трудовогодоговору власнику або уповноваженому ним органу не дозволено вимагати відособи, яка влаштовується на роботу, будь-які відомості про партійнуприналежність що в свою чергу має такий працівник.
