В даній статті розглядається доцільність гарантування заповідачу права на можливу заміну основного відказоодержувача, що з певних причин не прийняв на свою користь вигоду, передбачену заповідальним відказом.
Спадкування,будучи важливим соціальним явищем, виконує різні функції. Зокрема вонозабезпечує непорушну стабільність в суспільних відносинах, що функціонують вбагатогранній сфері приватної власності.
Спадкове право, охоплюючи юридичні норми,які регулюють спадкування, ґрунтується на певних засадах, що перебувають втісному зв’язку між собою. Одним зі вказанихпринципів можна назвати свободу заповіту.
Конкретний та недвозначний зміствищезазначеної засади полягає в тому, що заповідачу гарантовані різні за своєюсуттю майнові та немайнові права. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 1237 ЦК Українидана особа, складаючи заповіт, може встановити в ньому заповідальний відказ.
В окремих випадках відказоодержувач може неприйняти на свою користь вигоду, передбачену даним розпорядженням. Виникаєприродне запитання - чи дозволено заповідачу на випадок ймовірного настаннязазначеного факту встановити вмотивовану заміну згаданій особі?
Я переконаний в тому, що заповіт можеохоплювати різні розпорядження, одним з яких є підпризначеннявідказоодержувача. Вищевказану точку зору спробую довести завдяки таким судження.
По-перше, вітчизняне законодавство, напревеликий жаль, не передбачає прямоївідповіді на таке запитання - чи заповідач, який складає свій заповіт, маєправо на підпризначення відказоодержувача? Однак наведену проблему можливовирішити завдяки аналогії закону. Зокрема ч. 1 ст. 8 ЦК України, вміщує пряму вказівкупро те, що якщо цивільні відносини не врегульовані вказаним кодексом, іншими актамицивільного законодавства чи договором,то вони регулюються правовими нормами зазначеного законодавчого акту, іншихнормативно-правових актів цивільного законодавства, що регулюють подібніцивільні відносини. Тому, беручи до уваги зміст зазначеної норми, можна дійтивисновку, що досліджувану нами проблему доцільно вирішити за допомогою такогоправила. Іншими словами, якщо заповідачу гарантовано право на підпризначенняспадкоємця, то йому надано й інші подібні права. Наприклад, заповіт можеохоплювати підпризначення відказоодержувача.
По-друге, не треба забувати, що вітчизнянезаконодавство не передбачає безпосередньоївказівки про неухильну заборону заповідачеві встановлювати в своєму заповітівідповідні розпорядження. Зокрема в ЦК України відсутня норма про недопущення підпризначеннявідказоодержувача. Як нам відомо, чіткий та недвозначний зміст однієї зголовних юридичних формул гласить: дозволеним є те, що не заборонено. Тому, зогляду на вищевказані доводи, заповідач, складаючи свій заповіт, може увказаному правочині встановити розпорядження, яким є підпризначеннявідказоодержувача.
По-третє,спадкове законодавство окремих держав гарантує заповідачеві право напідпризначення відказоодержувача. Зокрема зазначена можливість передбачена ч. 1ст. 1137 ЦК Російської Федерації.
По-четверте, якщо вітчизняне законодавство небуде в прямій формі гарантувати заповідачеві права на підпризначення відказоодержувача, тонастануть певні наслідки. Зокрема свобода заповіту, будучи однією з головнихзасад спадкового права, зазнаватиме істотного обмеження. Іншими словами, звідкриттям спадщини далеко не всі розпорядження, які охоплені змістом вищезгаданогоправочину, можуть втілитися в об’єктивну реальність. Дане судження пояснюєтьсятим, що, напревеликий жаль, ніхто з нас не може надати стовідсоткових гарантій, що відказоодержувачприйме вигоду, яка охоплена заповідальним відказом. Наприклад, зазначена особаможе померти до моменту відкриття спадщини або відмовитися від прийняття благ,які передбачені згаданим розпорядженням. Тому, якщовідказоодержувач з певних причин не прийме наведену вигоду, то його не буде кимзамінити. Наведений юридичний факт призведе до того, що заповіт в частинізаповідального відказу не реалізується.
Таким чином, вітчизняному законодавствупритаманні істотні недоліки, що заважають якісному регулюванню різних за своїм змістомправовідносин, окремі з яких функціонують з приводу справедливого поділуспадкової маси. Зокрема ЦК України не закріплює безпосередньоївказівки про гарантування заповідачеві права на підпризначеннявідказоодержувача. На мою думку, вищевказана прогалина потребує невідкладного таефективного вирішення. Тому, враховуючинаведені доводи, рекомендую вітчизняному законодавцю прямо передбачити в книзі VIглави 85 ЦК України юридичну норму про те, що чіткий і недвозначний змістзаповіту може охоплювати розпорядження, яке в свою чергу називається«підпризначенням відказоодержувача».
