30 років "незалежності" у ЖКГ: біг по колу
У жодних підсумках 30-річчя незалежності України мені не зустрілося ЖКГ. Хоча, здавалося б, це просто життєво необхідне питання.
До 30-річчя незалежності України колишні та нинішні державні діячі взялися аналізувати зроблені помилки та досягнення. Але у жодних підсумках мені не зустрілося ЖКГ. Хоча, здавалося б, це просто життєво необхідне питання. Якщо хочете, то управління будинком – це теж ознака демократії і зрілості суспільства. Але для цього 30 років виявилося замало…
Але ж давайте нагадаю вам стартові умови українського ЖКГ до 1991 року.
Українці мали житло здебільшого державної власності, стояли в чергах на квартири і платили за компослуги близько 2% від їхньої реальної вартості. А підприємства, які їх надавали, користувалися всіма «перевагами» планової економіки: дешеві ресурси, відсутність обліку.
Словом – це був рай для всіх. Тому що ніхто з учасників ланцюжка «держава –надавач послуг – мешканець» достеменно не знав, скільки коштує послуга. Квартиру могли дати і забрати. І справді, це було логічно, бо інституту приватної власності на житло не існувало, як такого.
А централізоване газопостачання – це взагалі була ознака цивілізованості та гордості населеного пункту, щойно газ там з’являвся. До речі, на початку 1990-х він коштував 21 коп/кубометр, а зарплати були в межах 100 карбованців.
Але не міг весь житловий фонд бути «колгоспним», тобто нічиїм. Ідея власного житла, яке можна було б передати в спадок чи продати, перемогла. Тож у 1992 році було прийнято закон про приватизацію державного житлового фонду.
Саме з цього моменту почався довгий процес усвідомлення мешканцями багатоквартирних будинків, що вони, а не держава, є їхніми власниками. І триває він досі.
На щастя, в цей час, шалених стрибків тарифів не відбулося. Газифікація триває, водоканали, ТЕК, обленерго і -гази працюють за інерцією, дотуються з бюджету, але все ще мають запас міцності інфраструктури. А поки нічого не валиться, то держава займається приватизацією заводів і активів, і до регулювання ЖКГ просто не «доходять руки».
Тим часом у 1994 році дотації на ЖКГ сягають вже 4% держбюджету, але вартість газу у 1996 році лише 11,5 коп/кубометр при середній зарплаті на рівні 100 гривень.
Рай тривав, аж поки не почалися перебої з електрикою, а вода подекуди подавалася по годинам. Назрівало розуміння, що підприємства далі так працювати не можуть, і що житлово-комунальні послуги таки мають свою ціну і її необхідно обраховувати. Так з’явився термін «економічно обґрунтована вартість послуг».
І приблизно з цього моменту відповідальність за неефективність ЖКГ була розділена між державою, населенням і місцевою владою. Це призвело до різкого росту тарифів і появи субсидій. Спочатку – для тих, хто платив понад 15% від рівня доходів.
У боржниках тоді «ходила» половина населення. Люди навіть почали продавати житло, щоб покрити борги. І це не поодинокі випадки. Наприклад, у нашому під’їзді на 36 квартир таких було кілька.
Зате споживачі тепер платили майже 80% від реальної вартості послуг. І почали відмовлятися від деяких, зокрема, відрізати централізоване теплопостачання. Місцева влада закривала на це очі: менше послуг – менше боргів.
А ціна газу для населення залишалася досить доступною на початку 2000-х: 17,5 коп/кубометр при середньомісячній зарплаті близько 600 гривень. На далеких хуторах все ще раділи газифікації, хоча дехто вже розумів: дрова – дешевше.
Але офіційним стартом реформи ЖКГ можна вважати 1999 рік – коли указом Президента було затверджено Основні напрями реформування житлово-комунального господарства. Ідеї були правильні: демонополізація, розвиток конкурентного середовища, запровадження договірних відносини між споживачами й виробниками послуг, фінансове оздоровлення підприємств, що надають послуги.
Та попри все реформа і тоді «не злетіла», і досі не завершена.
Отже, найперші результати 30 років незалежності для ЖКГ:
• приватизація житла з передачею відповідальності за нього від держави до його власників;
• перехід від принципу практично безкоштовних ресурсів до реальної вартості послуг.
Про інші висновки незалежності – у наступному блозі.
- Відповідальність батьків за шкоду, завдану дитиною: кейс наїзду на пішохода Артур Кір’яков вчора о 09:28
- Кібербезпека в руках людей: чому найслабша ланка – не код, а співробітник? Михайло Зборовський 02.05.2025 14:56
- "Дачна революція": Верховний Суд дозволив реєстрацію місця проживання у дачному будинку Арсен Маринушкін 02.05.2025 13:48
- Відповідальність батьків за тілесні ушкодження, завдані їхніми малолітніми дітьми Артур Кір’яков 02.05.2025 09:28
- Економіка агресора радує своїм падінням Володимир Горковенко 01.05.2025 20:07
- Пенсійна реформа 2025 року Андрій Павловський 01.05.2025 18:17
- Все про ПДВ: коротка інструкція від адвоката Сергій Пагер 01.05.2025 09:52
- Инструкция для семей: как проверить статус военного и оформить необходимые выплаты Віра Тарасенко 30.04.2025 23:25
- Схеми "золотих паспортів" у ЄС під забороною: удар по російських олігархах Володимир Горковенко 30.04.2025 23:08
- Захист прав національних спільнот – основний критерій вступу України в Європейський Союз Сергій Пєтков 30.04.2025 18:12
- Час убезпечувати тил Євген Магда 30.04.2025 15:36
- Шанс або вирок: як бути бізнесу в епоху цифрової трансформації Богдан Данилко 30.04.2025 15:16
- Звільнення багатодітних батьків від оподаткування на об’єкти житлової нерухомості Юрій Стеценко 30.04.2025 13:39
- Це не працює в B2B-маркетингу: як уникнути найпоширеніших помилок Алла Болоховська 30.04.2025 11:46
- Проєкт регулювання криптоактивів в UK Олександр Черних 30.04.2025 11:00
-
Сотні КАБів щодня, евакуації з області та весна. Як живуть прифронтові Суми і Сумщина
8993
-
Кульмінаційний пункт позаду. Росія втратила останній шанс закінчити війну внічию
Думка 8622
-
Anti-age міфи: що насправді працює, а що — просто маркетинг
Життя 5295
-
Нерухомість генерала РФ Капашина передали в управління компанії українського ветерана
Бізнес 5038
-
Україна не допустить союзників Росії до відбудови. У "нейтральних" не буде пріоритету
Бізнес 4507