Європейський вибір України: Як суспільство звільняється від пострадянського минулого
Шлях України до ЄС - це переорієнтація суспільства. Це не абстрактна мета, а логічна кульмінація довгого і болісного національного пробудження.
Коли в лютому 2022 року перші російські ракети завдали ударів по українських містах, мало хто міг собі уявити, що всього через три роки Україна буде на шляху до набуття членства в ЄС. Геополітична нагальність подання Україною заявки була очевидною, але за заголовками газет та офіційними комюніке криється глибша, прихована революція: остаточний і безповоротний розрив українського суспільства з пострадянським світом.
Шлях України до Європейського Союзу - це не просто технічні переговори про гармонізацію законів чи адаптацію фінансових правил. Це переорієнтація суспільства - і вона зачіпає кожну його верству.
У містах і селах, колись збудованих за сірими радянськими лекалами, місцеві громади почали обговорювати Зелений курс ЄС, моделі циркулярної економіки та децентралізованого врядування. У київських коворкінг-просторах та львівських кав'ярнях молодь говорить не про відновлення того, що було, а про побудову чогось абсолютно нового: європейської України, в основі якої лежить громадянська ідентичність, а не етнічна ностальгія чи інерція пострадянських процесів.
Україна не просто відвернулася від москви, вона розвернулася вглиб і вперед. Суспільство, яке виникло після Майдану 2014 року та подій 2022 року, відрізняється переконанням, що Європа - це не просто пункт призначення, а принцип. І цей принцип тепер закладений в освіті, ЗМІ, культурі та повсякденному житті.
З соціологічної точки зору ми спостерігаємо смерть homo sovieticus. Покоління українців, яким зараз двадцять і тридцять, розмовляє більше англійською, ніж російською, використовує QR-коди замість того, щоб стояти в чергах, і вбачає в Брюсселі епіцентр політичної підзвітності, а не примусу.
Нещодавні опитування показують, що понад 80% українців підтримують членство в ЄС, у тому числі в таких регіонах, як Одеса та Дніпро, які колись вважалися геополітично невизначеними. Українська молодь не просто хоче приєднатися до ЄС - вона відчуває, що вже належить до нього. Обміни за програмою Еразмус, цифрове підприємництво та безвізовий режим відкрили для них інший набір цінностей: прозорість, плюралізм та верховенство права.
Це знаменує завершення тривалої суспільної боротьби. Десятиліттями Україна балансувала між двома цивілізаційними полюсами - росією та Європою. Тепер ця невизначеність минула. Російське вторгнення не потягнуло Україну на схід; воно штовхнуло її, остаточно і емоційно, на захід.
Двигуном цієї трансформації стало суспільство України. Активісти, журналісти та громадські організації заповнили порожнечу, що утворилася через ослаблення інституцій, і тепер спрямовують їх до європейських норм. Від місцевих антикорупційних платформ до національних наглядових органів, що відстежують використання коштів ЄС, українські громадські діячі більше не є маргінальними агітаторами - вони є архітекторами реформ.
Такі організації як «Чесно» та «Центр протидії корупції» не лише викривають зловживання, але й допомагають розробляти законопроєкти, впливати на процедури перевірки суддів та навчати місцевих чиновників механізмам прозорості за зразком європейських стандартів.
Це не «європеїзація згори» - технологічний шлях, яким пішли багато країн Центральної Європи у 2000-х роках. В Україні це - «європеїзація знизу», рушійною силою якої є громадяни, які ризикували і ризикують своїм життям, репутацією та свободою заради побудови іншого майбутнього.
Остаточний розрив з пострадянським світом є не лише інституційним чи юридичним - він є емоційним. Радянські пам'ятники вже давно повалені, але зараз змінюється навіть естетика пострадянської стагнації. Там, де колись стояли вицвілі пропагандистські щити, тепер з'являються мурали, які прославляють культурне розмаїття та громадську активність. У школах учні дізнаються про Голодомор та Європейський парламент, а не про Леніна та Жовтневу революцію.
Більше того, сама трагедія війни стала справжньою гартівнею ідентичності. Українські солдати, які повертаються з фронту, не вимагають влади - вони вимагають справедливості, прозорості та інтеграції в систему, яка працює. Поле бою стало полігоном для виховання почуття «громадянина».
У цьому контексті членство в ЄС - це не абстрактна мета, а логічна кульмінація довгого і болісного національного пробудження.
Незважаючи на все це, попереду ще багато роботи. Корупція залишається спадщиною, яку важко відкинути, навіть попри її культурне несприйняття. Судова реформа триває і олігархічний вплив був послаблений, але не знищений. І в політичному плані існують ризики: якщо переговори про вступ до ЄС зайдуть у глухий кут, зневіра може підняти голову.
Проте, на відміну від багатьох попередніх періодів процесу розширення, тиск на проведення реформ в Україні йде не лише з Брюсселя, але й з вулиць Харкова, аудиторій Вінниці, технологічних хабів Львова та офісів громадських організацій Києва. Бажання вирватися з пострадянського світу - це не політика, а спільна соціо-психологічна аксіома.
Європейський шлях України не є формою геополітичної терапії. Це не втеча від пережитих травм і не акт непокори росії. Це - суверенне, свідоме рішення поколінь будувати майбутнє, в якому гідність, відповідальність і свобода не підлягають обговоренню.
Розрив з пострадянським світом завершено. Залишилася важка, але шляхетна робота з розбудови європейської України - крок за кроком, закон за законом.
І подолавши цей шлях, Україна не лише приєднається до ЄС. Вона може допомогти переосмислити його значення.
- Бізнес з країнами Близького Сходу: що потрібно знати про гроші, темп і традиції Любомир Паладійчук вчора о 21:38
- Фінансова свобода: що ми насправді вкладаємо у це поняття? Олександр Скнар вчора о 14:34
- Нова ера на енергетичних ринках: кінець диктатури цін Ксенія Оринчак 08.07.2025 16:49
- Український бізнес на Близькому Сході: культура, право і підводні камені Олена Широкова 08.07.2025 16:12
- Замість реформи – репертуар. Замість дій – кастинг на премʼєра Дана Ярова 08.07.2025 15:54
- Преюдиційне значення рішення МКАС при ТПП України для інших спорів: правовий аналіз Валентина Слободинска 08.07.2025 14:47
- Чому бізнес-коучинг стає все більш затребуваним? Олександр Скнар 08.07.2025 14:27
- Негаторний чи віндикаційний позов: який спосіб захисту обрати у земельному спорі? Андрій Лотиш 08.07.2025 14:03
- З житлом і роботою: як змінюється філософія проєкту "Прихисток" Галина Янченко 08.07.2025 13:59
- 5 найтиповіших помилок при впровадженні електронного документообігу Олександр Вернигора 08.07.2025 12:47
- Енергоринок України 2025, коли прийдуть європейські трейдери Ростислав Никітенко 07.07.2025 21:07
- 2025-й: нові провали без нових прізвищ Дана Ярова 07.07.2025 18:49
- Справи про міжнародне викрадення дітей в світлі практики Верховного Суду Леся Дубчак 07.07.2025 18:09
- Мідь – новий барометр глобальних трансформацій Ксенія Оринчак 07.07.2025 15:29
- Договір про рекламні послуги: наслідки порушень у судовій практиці Сергій Барбашин 07.07.2025 11:19
- Готують підвищення тарифів для населення 707
- Військово-економічна пастка: чому зламався бум РФ 142
- Час життєстійкості: як зберегти себе у світі, що змінюється? 128
- Медіація у бізнесі: чи готові українські компанії до альтернативних рішень? 96
- Кримінальна відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дитини 87
-
Кава може на 20-30% знизити ризик діабету другого типу – дослідження
Життя 6523
-
"Він просто зник": усе, що потрібно знати про гостинг – пояснює психологиня Ірина Шеньє
Життя 5929
-
Україна з нуля збудувала винятковий ВПК, але він працює лише на 60% – фон дер Ляєн
Бізнес 4024
-
Мовний апгрейд: як правильно сказати українською "пир горой", "в рассрочку" і ще вісім фраз
Життя 3257
-
"Сонне розлучення" – вихід для пар, щоб покращити якість нічного відпочинку та сексуального життя
Життя 3190