Хто допоможе молодій мамі у скруті – лише держава?
Коли цього лютневого дня ви дивитиметеся з вікна автівки чи своєї затишної квартири на свинцеві хмари, подумайте на мить про молоду жінку з немовлям у руках.
Вона не має тепла — ані хатнього, ані людського. Вона йде вулицями великого міста з однією тільки думкою: де знайти прихисток для своєї дитини? Це — невигадана історія.
Анна виросла в інтернаті, увійшла у доросле життя без жодного уявлення про сім’ю, про взаємини між людьми загалом. В інтернаті все було регламентовано адміністрацією. Тому дитина в Анни з’явилася «нізвідки» — від випадкового чоловіка, який залишив їй «плід кохання», глибоку травму в серці, а потім кудись зник.
Анна не знає ані прізвища, ані адреси цього чоловіка — нічого. Життя молодої мами та її дитини летіло у прірву. Аж тут стався маленький проміжний happy еnd.
Анна звернулася до Соціальної квартири для жінок з дітьми у Києві. Там вона й дитина отримали прихисток, допомогу з одягом, харчами та відновленням документів. Головне — там жінку буквально навчають материнству.
Як каже психолог Соцквартири, в Анни був «доволі низький материнський потенціал», що означає небажання доглядати за дитиною, розуміти потреби немовля, вкладатися у виховання дитини. Так буває з випускницями сиротинців, так буває у жінок, які не мають підтримки та мотивації жити.
Сьогодні Анна піклується та доглядає за дитиною досі із допомогою соціальних працівників Соцквартири. Жінка планує влаштувати сина до садочка й орендувати житло.
В Україні однією з перших установ, куди б могли звертатися усі жінки в складних життєвих обставинах з немовлям на руках — у ситуації, як в Анни — є центр матері та дитини. В Києві такий державний центр відсутній. Тому в столиці його функції виконують установи, як Соцквартира: шелтери, притулки, центри, створені органами громадянського суспільства.
У Соцквартирі жінки отримують комплексну та безоплатну допомогу: безпечне місце тимчасового проживання, юридичні та психологічні консультації, сприяння в доступі до медичних послуг, розвиток батьківських навичок за участі соціальних працівників. З 2013 року в Соцквартирі знайшли притулок 135-ть жінок та 142 дитини. Усі їхні історії ретельно занотовані.
Для європейських жінок у складних життєвих обставинах отримання допомоги в неурядових організаціях — це також норма. Проте там ці організації виконують соціальне замовлення від держави. Такий підхід уже давно довів свою ефективність. Можливість отримання замовлення та державного фінансування сприяє здоровій конкуренції серед громадських організацій. А конкуренція підвищує якість соціальних послуг.
Наша ж Соціальна квартира до 2021 року включно отримувала фінансову підтримку в межах цільової програми «Київ. Сім’я. Столиця» через Київський центр соціальних служб. Проте уже у 2022 році депутати Київської міської ради не запланували грошей на таке фінансування.
Так, столиця відкриває свої нові комунальні заклади. І в цьому теж є рація: місто велике, соціально-економічні виклики зростають, зокрема й через пандемію. Але тут постають деякі питання:
• чому місто відмовляється від послуг центру чи притулку, чию успішну модель взяли собі міста по всій Україні?
• чому воно відмовляється підтримувати команду фахівців, які мають досвід вирішення конкретних проблем молодих матерів, вагітних, жінок, які потребують допомоги?
• чому, врешті, місто не хоче зберігати притулки й центри для співпраці в інтересах клієнтів, а також як зразок для навчання персоналу у нових комунальних закладах?
Відповідь дуже проста: для цього потрібно розуміти як реформувати систему надання соціальних послуг та соціального захисту населення, співпрацювати з тими громадськими та благодійними організаціями, які найкраще знають потреби своїх клієнтів, і тому можуть допомогти у впроваджені реформи.
Почати варто з міста Києва, яке має достойні фінансові можливості: 840 000 гривень на соціальну послугу притулку для 25 мам з 25 дітьми на рік — абсолютно реалістична й фінансово вигідна сума для столиці.
Реформа соціальної сфери потрібна в умовах, коли все більше соціальних груп, мамів та татусів, батьків дітей з інвалідністю, тих, хто має залежність та не має реєстрації в громаді, потребують соціальних послуг. Важливо забезпечити достатню кількість надавачів соціальних послуг в містах та громадах, що співпрацюватимуть на професійній основі з гарантіями якості й доступності своїх послуг. Необхідні знання й мотивацію для служіння та допомоги варто шукати не лише в комунальному, а й в недержавному секторі.
Громадські та благодійні організації, соціально відповідальний бізнес та релігійні установи уже є недержавними надавачами соціальних послуг у певних громадах: відповідно до національного законодавства, міжнародної практики і, що важливо, власної місії, цінностей та стратегічних цілей.
В Україні наявний нормативно-законодавчий простір для розвитку ринку соціальних послуг шляхом закупівлі соціальних послуг від недержавних надавачів за бюджетні кошти. Кожна територіальна громада, кожне місто має такі повноваження та ресурси. Питання лише в тому, чи здатні вони реалізувати ці повноваження, якісно оцінювати потреби населення у соціальних послугах, розподіляти власні ресурси для задоволення потреб своїх жителів у соціальних послугах.
Соціальне замовлення — це один із можливих інструментів залучення недержавних надавачів до надання соціальних послуг. Воно врегульоване Законом України «Про соціальні послуги» та низкою нормативно-правових актів.
А поки в Україні відсутня усталена практика державного фінансування соціального замовлення, притулки та центри з мультидисциплінарними командами фахівців, які мають досвід, відпрацьований алгоритм дій для допомоги жінкам та дітям, вимушені самі шукати допомоги.
- Війна змінила правила гри: Україна на першому місці за передачами озброєння (2022–2024) Христина Кухарук вчора о 16:22
- Как оформить наследство в Украине, если вы находитесь за границей: пошаговая инструкция Віра Тарасенко вчора о 14:50
- Централізація закупівель: як Україна та ЄС підвищують ефективність державних витрат Олена Усеінова 23.05.2025 17:38
- Обмеження переказів між картками: що зміниться з 1 червня? Денис Терещенко 23.05.2025 15:07
- Як уникнути блокування податкових накладних? Сергій Пагер 23.05.2025 08:47
- Сімейне підприємництво в Україні: міжнародний досвід та перспективи Юлія Мороз 22.05.2025 14:15
- Світло – не трофей Ірина Голіздра 22.05.2025 12:56
- Оскарження тарифу на електроенергію: КОАС розглядає справу проти постанови КМУ Андрій Хомич 22.05.2025 11:38
- Господарювання без сторонніх або ТОВ з 1 учасником Альона Пагер 22.05.2025 09:39
- Капітал у квадратних метрах: стратегічний погляд на інвестиції в українську нерухомість Раміль Мехтієв 22.05.2025 09:07
- Хто вбив Андрія Портнова? Дмитро Золотухін 22.05.2025 01:17
- Психосоціальні ризики: прихована загроза безпеці праці, яку не варто ігнорувати Валентин Митлошук 21.05.2025 15:51
- Війна і молодь України: виклики, нові цінності та перспективи розвитку після війни Захарій Ткачук 21.05.2025 13:32
- Що робити зі скасуванням торгівельного безвізу для України Юрій Щуклін 21.05.2025 13:22
- Суд не вправі оцнювати ухвали НСРД Андрій Хомич 21.05.2025 11:39
- Хто вбив Андрія Портнова? 3435
- Україна: 68 місце за якістю життя і 87 за зарплатами – сигнал для реформ 216
- Секс під час війни: про що мовчать, але переживають тисячі 152
- Війна змінила правила гри: Україна на першому місці за передачами озброєння (2022–2024) 97
- Обмеження переказів між картками: що зміниться з 1 червня? 87
-
Нові 1920-ті, "кернесанс" і "Геть від Москви!": як живе Харків за 30 км від Росії
9426
-
Від $2000 за квадрат і робітники з Індії. Ігор Ніконов про майбутнє ринку нерухомості
Бізнес 8174
-
Виклик Маску: як Китай утричі обігнав Starlink за потужностями виробництва супутників
Думка 7397
-
Натреновані на вбивство: Кремлю доведеться розв'язувати проблему розлючених фронтовиків
Думка 6763
-
"Агресор космічного масштабу". Ексрозвідниця США про загрозу РФ, Китаю і нову роль України
5862