Аналіз скасування Господарського кодексу України, його впливу на договірні відносини та перехід до єдиної системи регулювання за Цивільним кодексом.
Як уже стало відомо, Верховна Рада України прийняла проект Закону України № 6013 “Про особливості регулювання підприємницької діяльності окремих видів юридичних осіб та їх об'єднань у перехідний період”, яким серед іншого Господарський кодекс (ГК) офіційно втрачає чинність. Це означає, що всі зміни у договірному регулюванні, зокрема ті, що закріплені в Цивільному кодексі (ЦК), запрацюють у повному обсязі. Для забезпечення плавного переходу до нового регулювання ухвалено закон «Про особливості регулювання підприємницької діяльності у перехідний період», який передбачає п'ятирічний адаптаційний період. За цей час бізнес має налаштувати свої процеси відповідно до оновлених вимог.
Чому було вирішено скасувати Господарський кодекс?
Однією з основних причин стало прагнення ліквідувати колізії між нормами ГК і ЦК. Така ситуація не лише ускладнювала договірну практику, але й створювала правову невизначеність у судових спорах. Крім того, реформою передбачено реорганізацію державних і комунальних підприємств у акціонерні товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю. Ці зміни вимагають як теоретичного, так і практичного аналізу, але сьогодні ми зосередимося на договірному аспекті.
Головною проблемою співіснування ГК та ЦК було дублювання регулювання тих самих правовідносин, але з різними підходами. Наприклад, ГК мав жорсткі вимоги до укладення договорів, зокрема до наявності істотних умов. Стаття 180 ГК вимагала зазначення строків, обсягів і асортименту товарів у договорі. Відсутність хоча б однієї з цих умов автоматично робила договір недійсним. Навіть якщо сторони виконували його на практиці, інша сторона могла зупинити виконання, посилаючись на формальну невідповідність.
Такий формалізм створював проблеми для сучасного бізнесу, де комунікація часто ведеться через електронні листи чи шляхом укладення угод із використанням цифрових підписів. ГК просто не враховував такі реалії, що змушувало підприємців шукати шляхи обхідного регулювання.
Своєю чергою, Цивільний кодекс оперує принципом свободи договору. Стаття 627 ЦК дозволяє сторонам самостійно визначати умови договору, якщо це не суперечить закону. Крім того, у статті 638 ЦК визначено, що істотними є лише ті умови, які стосуються предмета договору, а також ті, які визначені важливими для конкретного виду договору чи узгоджені сторонами. Це суттєво спрощує укладення угод і зменшує ризики їх недійсності через формальні помилки.
Перехід до єдиного регулювання юридичних осіб
Ще однією важливою зміною стало регулювання юридичних осіб. Цивільний кодекс у статті 81 чітко розділяє юридичні особи на публічні та приватні. Це дозволяє уникати колізій, які виникали через розширене визначення суб'єктів господарювання у ГК. Такий підхід забезпечує єдиний порядок створення, функціонування та ліквідації юридичних осіб.
Заборона на певні організаційно-правові форми
Новий закон забороняє створення юридичних осіб у ряді організаційно-правових форм, зокрема:
приватні та колективні підприємства;
державні, комунальні, казенні підприємства;
підприємства з іноземними інвестиціями;
фермерські господарства;
підприємства об'єднань громадян, профспілок або споживчих кооперативів.
Це означає, що підприємства, які працювали в цих формах, мають адаптуватися до нових умов, обравши дозволену організаційно-правову форму.
Реорганізація: виклики та обов'язки
Процес реорганізації — це непроста і багаторівнева процедура. Вона включає:
Інформування кредиторів. Протягом 30 днів після прийняття рішення про реорганізацію потрібно письмово повідомити всіх кредиторів.
Передача майна. Залежно від обраного способу реорганізації (злиття, приєднання або перетворення), майно підприємства переходить до правонаступника.
Призначення комісії з припинення. Власники мають створити комісію або призначити ліквідатора, який відповідатиме за процес припинення діяльності підприємства.
При цьому закон передбачає можливість передачі майна у статутний капітал правонаступника, в оренду або в управління. Але передача державного чи комунального майна має чіткі обмеження: наприклад, воно не може бути відчужене або використане як внесок до статутного капіталу інших юридичних осіб.
Питання дозвільних документів
Усі дозволи, ліцензії, сертифікати та інші дозвільні документи, видані реорганізованим підприємствам, залишаються чинними для правонаступників. Однак це можливе лише за умови дотримання новим суб'єктом господарювання всіх необхідних ліцензійних вимог.
Що стосується земельних ділянок, право постійного користування ними також переходить до господарських товариств — правонаступників підприємств.
Виклики для управлінців
Реорганізація — це не лише юридична процедура, але й суттєвий управлінський виклик. Керівництву підприємств доведеться:
провести інвентаризацію майна;
адаптувати фінансову звітність і внутрішні документи;
забезпечити відповідність вимогам нового законодавства;
організувати роботу з кредиторами та персоналом у рамках реорганізації.
У випадку порушень передбачені адміністративно-господарські санкції, такі як штрафи, вилучення прибутку чи навіть ліквідація підприємства.
Міжнародний досвід
Подібні реформи не є унікальними. У багатьох країнах скасування застарілих нормативних актів та реформування систем управління державними активами дозволило залучити інвестиції та підвищити ефективність управління. Наприклад, у Польщі перехід державних підприємств у форму акціонерних товариств сприяв зростанню їх конкурентоспроможності на європейському ринку. А в Німеччині запровадження чітких правил корпоративного управління в державних компаніях значно знизило корупційні ризики.
Однак, досвід цих країн також показує, що успішна реалізація подібних реформ залежить від прозорості, чітких строків і доступності механізмів підтримки для бізнесу.
Недійсність правочинів: чіткість і передбачуваність
Одним із головних джерел проблем між ГК та ЦК була різниця в підходах до недійсності правочинів. ГК акцентував увагу на недійсності зобов'язань, тоді як ЦК пропонує універсальний підхід. Зокрема, статті 215—216 ЦК чітко визначають підстави для визнання правочину недійсним, наприклад, якщо він суперечить закону чи укладений під тиском або через обман. Також ЦК враховує вимоги до форми правочину, що дозволяє уникати неоднозначного трактування.
Нова роль ціни у договірному регулюванні
Ціна як умова договору також зазнала змін. ГК вимагав чіткого визначення ціни у гривнях (стаття 189), що створювало труднощі під час валютних коливань. Натомість ЦК у статті 632 надає сторонам можливість самостійно домовлятися про ціну. Якщо вона не зазначена, вартість визначається ринковими цінами. Це важливо для договорів, де передбачені валютні "прив'язки", що дозволяє бізнесу уникати зайвих ризиків.
Скасування Господарського кодексу та перехід до регулювання виключно за Цивільним кодексом є необхідним і своєчасним кроком. Це рішення дозволяє усунути правову невизначеність, сприяє спрощенню договірних відносин та створює більш сприятливе середовище для бізнесу. Гармонізація українського законодавства з європейськими стандартами є важливим сигналом для інвесторів та підприємців, які прагнуть працювати у зрозумілих і передбачуваних умовах.
Реформа не лише вирішує нагальні проблеми, але й створює основу для подальшого вдосконалення законодавства. Уніфікований підхід до договірного регулювання дозволяє бізнесу сконцентруватися на розвитку, а не на боротьбі з юридичними формальностями. Це важливий крок до інтеграції України у сучасний правовий простір.
