Днями я написав статтю «Рік без Роттердаму». Але вельми несподівано мій текст знайшов відгук не в аби кого, а у колишнього міністра енергетики та захисту довкілля Олексія Оржеля.
Пан Оржель написав доволі розлогі коментарі, які починались з фрази «щоб людей не вводили в оману треба пояснити по пунктам». Так, звичайно, людей не можна вводити в оману, навіть екс-міністрам. Тому я дозволю собі, також по пунктам, прокоментувати їх.
1. Намагаючись спростувати існування введеної урядом Гончарука газової формули «Амстердам+», пан Оржель наголошує, що впроваджена постановою КМУ №17 від 24.01.2020 методологія ціноутворення за нідерландським ціновим індикатором TTF впроваджує «верхнє значення ціни (тобто не більше) у відповідності із законодавчими нормами про ПСО». Мовляв, вона дозволяла «Нафтогазу» «встановити ціну меншу, зокрема прийняти до розрахунку транспортування по Європі тільки для обсягів газу, який імпортується», що призвело до зниження ціни в березні.
Так, дійсно, п. 13 постанови КМУ №17 зазначає, що «З 1 січня 2020 р. НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за цінами, що встановлюються продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем), але не вище рівня, який, зокрема, враховує середньоарифметичне значення фактичних цін (End of Day) природного газу на наступну добу поставки газу (Day-Ahead and Weekend) на нідерландському газовому хабі (ТТF) за період 1-22 числа місяця постачання газу відповідно до інформації біржі Powernext/EEX, різницю (спред) між ціною на хабі TTF та кордоні України і тариф на послуги транспортування природного газу для точки входу в Україну на міждержавному з’єднанні з Польщею/Словаччиною/Угорщиною».
Правда і те, що в березні «Нафтогаз» пішов саме цим шляхом і вибрав найменшу індикативну ціну з двох можливих опцій: розрахованої за постановою уряду і середньозваженої ціни переможців за результатами торгів на поставку газу Оператору ГТС. Останній варіант виявився дешевшим. Інсайдери газового ринку говорять, що таке рішення було ухвалене під політичним тиском ОП. Але формально – так, імпортний паритет в березні в повній мірі не застосовувався.
Але перед березнем були лютий та січень. І тоді ціна визначалася саме імпортним паритетом за формулою «Амстердам+», яка передбачає, що споживачі мають платити за газ (у тому числі українського видобутку) по ціні нідерландського хабу TTF + витрати на доставку в Україну. Тож, чи дозволила постанова КМУ №17 відбутися формулі «Амстердам+»? Відповідь – так. Чи відрізняється «Амстердам+» від «Роттердам+»? Як бачимо – ні.
2. Критикуючи «Роттердам+», екс-міністр вказує на те, що вона поширювалась на вугілля українського видобутку, а мала би (на його думку) – виключно на підтверджений імпорт.
Дуже дивні судження від ініціатора вже згаданої постанови КМУ №17 від 24.01.2020, яка дозволяла встановлювати ціну «Амстердам+» на газ українського видобутку. Якщо бути послідовним, то аналогічну вимогу необхідно було би висувати і в ціноутворенні на газ. Проте для газу, як ми вище з’ясували, жодних підтверджень імпортного походження не передбачалось. І ми, як споживачі, «платили за український газ за амстердамською ціною, та ще й оплачували неіснуючу доставку». Так на цій темі спекулюють деякі політики-популісти. Проте, з точки зору економічної теорії такий принцип ціноутворення є цілком правильним, адже обмежує ринкову владу домінуючих учасників ринку. І саме тому він зафіксований в останньому Меморандумі з МВФ від 2 червня 2020 року, який підписали Президент Зе, прем’єр Шмигаль, міністр фінансів Марченко та голова НБУ Смолій.
Важливий момент – уряд Гончарука формулою «Амстердам+» ввів імпортний паритет для населення. Для промислових споживачів в секторі газу де-факто він існує вже багато років.
Натомість «Роттердам+» стосувався виключно непобутових споживачів. Ціна на електроенергію для населення з політичних міркувань була і залишається регульованою та найнижчою в Європі.
3. Олексій Оржель стверджує, що «одним з головних лобістів введення нової моделі ринку електроенергії були бенефіціари формули "Р+", оскільки літом минулого року була очевидна тенденція зменшення ціни на газ на європейських ринках, до якої корелюється ціна вугілля на біржі в Роттердамі».
Це яскравий приклад розуміння економічних процесів українськими посадовцями, коли регуляторні моделі визначаються не економічною логікою та довгостроковими стратегіями, а ситуативними розкладами у площині «свій-чужий».
Хочу нагадати, що Закон України «Про ринок електричної енергії» був прийнятий 13 квітня 2017 року. Під оплески західних союзників України. Саме цим законом був встановлений термін запуску конкурентного ринку – 1 липня 2019 року. В квітні 2017 не можна було спрогнозувати, якими будуть ціни на газ та вугілля у липні 2019-го. До чого тут лобісти, бенефіціари і зменшення ціни? Мова йде про цивілізаційний вибір країни.
Інша справа, що у 2019 року до влади прийшли політики-лобісти інтересів великих промислових споживачів електроенергії (до прикладу – феросплавних заводів), які спробували зірвати введення нового ринку за європейською моделлю. І коли цей задум провалився – вдалися до відвертих маніпулятивних втручань, спотворюючи суть та ідеологію ринку. Результатом такої позаринкової регуляторної вакханалії ми спостерігаємо зараз – ніколи ще українська енергетика не була в такому жалюгідному стані як сьогодні. На межі банкрутства знаходяться всі українські електроенергетичні компанії – як приватні, так і державні.
4. Пан Оржель нинішні виступи шахтарів пояснює неконкурентністю державних шахт та низкою різних факторів. «Тільки 3 шахти з 32 державних є потенційно конкурентоздатні, інші збиткові та дотаційні. Багато факторів впливають на цю ситуацію, від специфіки добування українського вугілля (глибокі горизонти лав, якість) до значної кількості не шахтного персоналу (персонал на поверхні шахти). На ситуацію також впливають фактори розвитку нових технологій (ВДЕ) та тимчасовий фактор значного зниження ціни газ. На сьогодні виробити кВт*год з природнього газу дешевше ніж з вугілля, не буручи до уваги екологічний аспект. Отже ситуація з шахтарями дуже важка, потрібна їх перепрофіліювання та створення нових робочих місць; до того часу шахтарі на державних шахтах фактично бюджетники, що виробляють екологічно шкідливе та дороге "благо" на відміну від вчителів та медиків», - пише він.
І нібито усім з цим можна погодитись, якби не одне важливе «але». В Україні є три великі енергетичні компанії, які експлуатують вугільні ТЕС.
1) Приватна «Донбасенерго», яка працює на антрациті – він на контрольованій території не видобувається, тож його імпортують.
2) Приватний холдинг ДТЕК, який перевів більшість своїх ТЕС з антрациту на марку Г і задовольняє потреби в вугіллі власними шахтами в межах вертикальної інтеграції.
3) Державне «Центренерго», яке традиційно є основним споживачем вугілля державних шахт. В липні 2019 року, одразу після зміни влади, до керівництва «Центренерго» прийшов новий менеджмент, який швидко налагодив постачання вугілля з Росії через фірми-прокладки олігарха Коломойського. Вугілля з державних шахт «Центренерго» також брало, проте платити не поспішало – борги обчислюються сотнями мільйонів. Ба більше – взагалі вирішило заміщати вугілля газом. Тож, крім об’єктивних факторів, в кризовій ситуації в вугільній галузі великою мірою винні державні керманичі галуззю, з мовчазної згоди яких коїлись корупційні оборудки.
Виправдовуючись, Олексій Оржель говорить, що «ще у лютому КМУ ініціював зміну керівництва «Центренерго»... разом з тим, контроль за цим суб'єктом здійснює ФДМУ». Такі слова викликають сміх.
Бо, по-перше, схеми пограбування «Центренерго» ЗМІ почали активно висвітлювати ще в серпні 2019 року, в Мінекоенерго про це не могли не знати.
По-друге, згідно Положення про міністерство, одним з основних його завдань є «забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері нагляду (контролю) у галузях електроенергетики та теплопостачання».
По-третє, всім добре зрозуміло, чому Кабмін Гончарука підняв тему «Центренерго» лише за кілька днів до відставки, про яку вже всім було відомо.
P.S.
На останок про COVID-19, яким Оржель пояснює зменшення споживання електроенергії. Справа в тому, що ще задовго до коронавірусу українська промисловість почала просідати – з літа 2019 року. Відповідно, скорочувалось споживання електроенергії. І що в такій ситуації зробила нова українська влада? У жовтні 2019 року відкрила комерційний імпорт електроенергії з Росії та Білорусі за прямими договорами. Тут коментарі зайві.
