Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
05.12.2011 11:38
10 випадкових винаходів, які зробили своїх творців мільйонерами
Юрій ТрачукПатентний повірений, тренер програми РАДА USAID, FDI-професіонал
Пропонується увазі підбірка цікавих винаходів-мільйонерів. Їх автори випадково досягнули таких нових технічних рішень і, насправді, планували зовсім інші))).
Морозиво на паличці Винахідник: Френк Епперсон Насправді 11-річний Епперсон не тільки зробив своєрідну революцію в індустрії вуличного харчування, але і став автором першого в світі рецепту «фруктового льоду». За легендою, увечері хлопчик забув на ганку склянку з содовою (це було взимку), причому в склянці залишилася паличка, якою порошок розмішується у воді. 18 років потому, в 1923, Епперсон використав свою знахідку в бізнесі і відкрив торгівлю замороженим лимонадом. Ще через рік винахідник розбагатів на своїх «еппсіклах» (так вони тоді називалися) настільки, що провів невеликий ребрендинг, запатентував свій винахід і відкрив «Попсікл Корпорейшн». Після продажу патенту в 1928-му році Епперсон отримував відрахування з кожного проданого в США «попсікла»; до 1983-го, коли бренд купив найбільший в світі харчовий холдинг «Юнілевер», його ціна склала 155 млн дол.
Суперклей Винахідник: Гаррі Кувер За часів Другої світової американський хімік Кувер, який очолював дослідницьку групу в компанії «Істмен Кодак», займався розробкою надточних збройових прицілів із застосуванням ціанакрілової кислоти. З прицілами у нього нічого не вийшло, зате в ході одного з експериментів вся команда в буквальному сенсі «залипнула» в речовині, яку пізніше назвали суперклеєм. До 1958-го року клей був випущений в масовий обіг; протягом наступних декількох років Кувер брав участь в розробці і випуску ще 320 видів клею, в т.ч. клею для стягування ран і накладки хірургічних швів, а до моменту смерті вченого в 2011-му році, йому належало 460 патентів.
Барвник мовеїн Винахідник: Вільям Генрі Перкін Ще один «невдаха» хімік, цього разу з Великобританії, кілька років наполегливо намагався знайти ліки від малярії. В 1856-му році досліди привели його до винаходу першого в світі синтетичного барвника, і Перкін швидко запатентував свій винахід. Незабаром він відкрив фабрику недалеко від Лондону, і до 1862-го року пурпурний барвник набув такої популярності, що сама королева Вікторія красувалася в нарядах, пофарбованих мовеїном. І, незважаючи на те, що ажіотаж на барвник швидко зійшов нанівець, менш ніж за 10 років Перкін встиг заробити мільйони, в 60-ті продав фабрику і згодом повністю присвятив себе дослідженням.
Тефлон Винахідник: Рой Планкетт Ще одне відкриття, здійснене завдяки забудькуватості і низьким нічним температурам. Американець Рой Планкетт експериментував з властивостями газів в ході розробки охолоджуючих речовин. Випадково залишивши на вулиці один із зразків, на ранок Планкетт виявив, що речовина затверділа і перетворилася на схожу на віск речовину. Подальші дослідження привели до того, що в 1945-му компанія, на яку працював Планкетт, запатентувала тефлон і почала використовувати його у виробництві сотень видів продуктів (від металевого посуду до кабельної ізоляції). На сьогоднішній день винахід приніс його автору і компанії-виробнику мільярди доларів; остання, до речі, займає 3-є місце у світовій рейтингу гравців хіміндустріі.
Пластик Бакеліт Винахідник: Лео Хендрік Бакелан Полімер Бакеліт широко використовується у виробництві побутової техніки, електроніки і посуду. Він не плавиться, погано проводить тепло, стійкий до подряпин, тиску, тертя і ударів, є непоганим ізолятором, легко обробляється і витримує температури до +300 С. Ці властивості дозволяють застосовувати Бакеліт практично скрізь - як у машинобудуванні і виробництві зброї, так і в електротехніці (телефони, праски, розетки, вимикачі, електролічильники) і виробництві побутових товарів (ручки ножів і сковорідок, шашки, шахи, сувеніри тощо).
Втім, спочатку бельгієць Бакелан шукав зовсім іншу речовина - замінник природної смоли шелак, яка використовувалася для виробництва лаків і фарб. Шелак також добре переносить зовнішній фізичний вплив, однак при цьому чудово горить. Отримавши Бакеліт, бельгійський винахідник вбив одразу двох зайців - знайшов те, що шукав, а заодно найцінніший полімер і перший в світі неплавкий пластик. У 1910-му Бакелан запатентував своє відкриття, створив компанію «Бакеліт Корпорейшн» і додав до свого і без того немаленького статку кілька десятків мільйонів доларів.
Вазелін Винахідник: Роберт Чізбро У 1859-му 22-річний хімік Чізбро приїхав до Пенсільванії, щоб спробувати свої сили в нафтовій індустрії. В один прекрасний у всіх сенсах день він виявив на дні нафтового відстійника липку речовину, яку нафтовики називали парафіном або «восковими пробками» і використовували для загоєння порізів і опіків. Заповзятливий Чізбро взяв зразок з собою, дослідив речовину і екстрагував з нього діючі компоненти. У 1872-му він запатентував вазелін і організував виробництво, до середини 1870-х відкрив офіси в Лондоні, Парижі та Барселоні, а в 1911-му заводи Чізбро працювали вже в десятках країн Європи та Африки. На той час, як в 1987-му компанію придбав все той же «Юнілевер», вона приносила більше 75 млн. доларів річного доходу.
Пластилін Винахідник: Джозеф МакВікер До того як стати однією з улюблених дитячих розваг, пластилін протягом 22 років використовувався як ... миючий засіб для шпалер. Однак у 1954-му невістка Джо МакВікера - співробітника фірми-виробника пластиліну - взяла шматок речовини в дитячий садок, де працювала вихователем, щоб показати його дітям. Пластилін викликав у малюків таке захоплення, що після розповіді невістки МакВікер тут же усвідомив його справжню комерційну цінність і подав ідею своєму керівництву. Відкривши в компанії власний цех, хімік додав до пластиліну різні фарбники і мигдальний ароматизатор, призначив ціну в 1,5 дол. за банку (при цьому продовжуючи торгувати «очищувачем для шпалер» за 0,34 дол) і за чотири роки збільшив прибуток компанії з 100 тисяч дол. до 3 млн. У 1960-му він відокремився від основної фірми і став власником власної фабрики; в 1964-му МакВікер продав виробництво і патент за 18 млн дол.
Стікери «пост-іт» Винахідник: Артур Фрай Божественне осяяння зійшло на Фрая недільним ранком 1973-го року, коли він співав у церковному хорі. Закладка з пісенника Фрая постійно випадала, тому співак збивався зі слів і був змушений заново шукати потрібну сторінку. І тоді він згадав семінар винахідника-пенсіонера Спенсера Сільвера, на якому побував кілька днів тому: Сільвер розповідав про те, що створив унікальну клейку речовина, але поки не знає, де знайти їй комерційне застосування. А Фрай знайшов. Правда, процес розробки, маркетингових досліджень і впровадження у виробництво зайняли майже 8 років, але результат, безумовно, вартий того. На сьогоднішній день близько 6 мільярдів блоків стікерів продається щорічно; компанія-виробник випускає близько 400 різних видів наклейок і блокнотів і продає їх більш ніж в 100 країнах по всьому світу.
Мікрохвильова піч Винахідник: Персі Спенсер Експериментуючи з приладом для виявлення ворожих літаків, американський інженер Персі Спенсер випадково розплавив шоколадний батончик у власній кишені. Вчений швидко зметикував, що виною тому стало мікрохвильове випромінювання, і продовжив досліджувати його властивості на інших продуктах харчування. У ході демонстрацій відкриття колегам вибухали яйця, готувався поп-корн і розігрівались хот-доги. До кінця 1940-х Спенсер запатентував мікрохвильову піч і дав добро на масове виробництво. У минулому році оборот компанії «Ретеон» - найбільшого підрядника Міноборони США і першого виробника мікрохвильових печей - склав 25 млрд дол.
Застібка-липучка Винахідник: Джордж де Местраль У 1941-му році, після ранкової пробіжки в невеликому швейцарському селі, вчений Джордж де Местраль довго і старанно віддирав квіти чортополоху від спортивних штанів. Зацікавившись властивостями цієї рослини, де Местраль вивчив квіти під мікроскопом і виявив, що їх здатність прилипати до різних тканин забезпечена сотнею мікроскопічних гачечків. Будучи підкованим в декількох наукових областях, де Местраль почав розробку нового кріпильного матеріалу, і через десять років у продажу з'явилися перші липучки. Втім, для того щоб завоювати споживчу популярність, винаходу швейцарця знадобилося ще майже 20 років: на початку 70-х липучки стали використовувати у виробництві костюмів для космонавтів НАСА, і тих пір продаж матеріалу почав рости швидкими темпами. За словами дружини покійного де Местраля, останні 30 років він жив і утримував сім'ю виключно на патентні відрахування від свого винаходу.
