В даній статті розглядається правомірність застосування випробувального строку до молодих спеціалістів, які закінчили навчатися у вищих навчальних закладах.
Трудовийдоговір є однією найголовніших підстав ймовірного виникнення трудових правовідносин.Чіткий і недвозначний зміст такої угоди складають всілякі за своєю значущістюумови, що є необхідними або факультативними. Наприклад, укладаючи трудовийдоговір, його сторони можуть передбачити в зазначеній домовленості безпосереднювказівку про випробувальний строк. Чи може працедавець застосувати наведенуумову до молодих спеціалістів, які закінчили навчатися у вищих навчальнихзакладах?
Правове регулюваннявищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокремаюридична регламентація трудових відносин, які функціонують з приводувипробувального терміну найманого працівника, здійснюється: Головним закономУкраїнського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР(надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодексзаконів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпПУкраїни)).
В злагодженій системі об’єктивних процесів трудовівідносини посідають важливе місце. Зокрема дані стосунки функціонують в цілісномусередовищі, де правові норми, ґрунтуючись на загальновизнаних моральнихімперативах, водночас підлягають обов’язковому виконанню тими чи іншими особами.
Юридичні правила, що регулюють трудовівідносини, водночас утворюють непросту систему трудову права. Безпосереднімисуб’єктами даних стосунків є всілякі особи, які, володіючи відповіднимстатусом, водночас мають права, гарантовані їм, а також виконують обов’язки,покладені на них.
Наймані працівники є одними з основнихучасників трудових відносин. Такі особи, працюючи за строковим або безстроковим трудовим договором,водночас створюють майнові чи немайнові блага, які в свою чергу приносятьістотну користь громадянському суспільству та демократичній Україні.
Правовий статус, гарантований найманимпрацівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 КонституціїУкраїни кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливістьзаробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільнопогоджується.
Схожу за свої змістом норма права вміщуютьв собі інші законодавчі акти. Наприклад, ч. 1 ст. 2 КЗпП України закріпленобезпосередню вказівку про те, що правогромадян України на працю, - тобто їхправо на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державоюмінімального розміру, - включаючи при цьому право на вільний вибір професії,роду занять і роботи, відповідним чином забезпечується державою.
Чинним законодавством нашої державипередбачено відповідну процедуру належної реалізації вищевказаними особамизгаданої юридичної можливості. Зокрема громадяни України, які вирішилипопрацювати, зобов’язані вчинити певні дії, які за своєю суттю є правомірними.Що це означає?
Той чи інший працівник реалізовує право напрацю, яке гарантоване йому, шляхом укладеннятрудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації абоз фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність. Безпосереднявказівка про вказаний факт отримала своє належне закріплення в юридичній нормі,охопленій ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий та недвозначний зміст згаданоїдомовленості може включати в себе різноманітні умови, окремим з якихпритаманний факультативний характер. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 26 КЗпП України приукладенні трудового договору може бути обумовлене угодою його сторінвипробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яку йому працедавецьдоручає виконувати.
Національнимзаконодавством передбачено безпосередню вказівку про те, що дана умова зажодних обставин не поширюється на окремих працівників. Зокрема згідно зюридичною нормою, закріпленою ч. 3 ст. 26 КЗпП України, одними зі вказанихучасників трудових правовідносин є молоді спеціалісти, які в свою чергу закінчиливищі навчальні заклади.
