Стажування і підвищення кваліфікації: сенси та підходи

Призначенню на посаду має передувати стажування, а кожен вид науково-дослідної роботи має зараховуватись як підвищення кваліфікації. Кафедри мають бути освітніми та інноваційними хабами.

Кожна країна, яка дбає про своє майбутнє, хоче мати якщо не першокласну систему освіти, то принаймні один або кілька навчальних закладів світового рівня. Очевидно, що для їхнього визначення може використовуватися не тільки словосполучення «навчальний заклад світового рівня», а й інші, що зазвичай вказують на досконалість і престиж установи, наприклад, «передовий», «провідний», «відомий у світі», «визнаний у світі» тощо.

У 90-х роках на теренах України функціонувала система середніх та вищих навчальних закладів: училищ, технікумів, інститутів, університетів. Всі навчальні заклади були державними і кожен виконував державне замовлення для підготовки фахівців для відповідної галузі «народного господарства». Кожен заклад знаходився у тісному зв’язку з підприємством яке потребувало спеціалістів відповідного рівня. Майстер який навчав студентів, мав відповідну кваліфікацію на заводі де ці студенти в майбутньому працевлаштовувались. На цьому ж підприємстві його майбутні працівники проходили практику, тобто вивчали всі складові механізму функціонування виробництва. А потім і стажувались, тобто поступово засвоювали знання та навички на тій посаді на якій вони в майбутньому будуть працювати.

В Україні визначені освітньо-кваліфікаційні рівні та ступені: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, молодший бакалавр, бакалавр, магістр (спеціаліст), доктор філософії (кандидат наук), доктор наук. Доктор філософії – це освітній і водночас перший науковий ступінь, що здобувається на третьому рівні вищої освіти на основі ступеня магістра.

Стажування здійснюється з метою формування і закріплення на практиці професійних компетентностей, здобутих у результаті теоретичної підготовки, щодо виконання завдань і обов’язків на займаній посаді або посаді вищого рівня; формування особистісних якостей для виконання професійних завдань на новому, більш високому якісному рівні в межах певної спеціальності.

Основними посадами науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти третього і четвертого рівнів акредитації є: асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри, дека, проректор, ректор.

Наприклад стажування асистента кафедри, або викладача це робота коли він певний час під керівництвом доцента, професора, проводить заняття, готує матеріали до друку, керує науковою роботою студентів, проводить лабораторні дослідження, організовує практику тощо на посаді яку він буде обіймати за умови успішного проходження стажування, приміром, старшого викладача, або доцента, за умови наявності відповідного наукового ступеня. Стажування працівників Університету може здійснюватися в іншому закладі освіти або науковій установі, організаціях та на підприємствах.

Фахівець який керує стажуванням повинен мати високий рівень знань та практичних навичок в цій сфері, а також педагогічну освіту і досвід педагогічної діяльності, щоб ефективно передати, навчити, підготувати свого стажиста. В деяких вищих навчальних закладах досі заходять до аудиторії і стають за викладацьку кафедру фахівці які не мають базової, підкреслю базової, педагогічної освіти. Одна, дві дисципліни педагогічного спрямування під час навчання ніколи не дадуть навіть уявлення про педагогіку. А в українських реаліях дистанційно-заочної освіти є й такі викладачі які просто бояться заходити в аудиторію і спілкуватись зі студентами. Керівники окремих навчальних закладів ніколи не готували методичні матеріали та не викладали жодної навчальної дисципліни.

Наразі виникає питання, чи розуміють подібні керівники які направляють, або підписують документи зі стажування, який сенс вкладається в цю діяльність. Приміром вимога для науково-педагогічних пройти стажування, або міжнародне стажування один раз на три або п’ять років, виглядає дещо абсурдною, в тому вигляді як це відбувається зараз. Бо поїздка по закордонним вишам це не стажування, а переймання досвіду викладання, організації навчання, проведення наукової роботи, але аж ні як не стажування. Тобто мова йде не про стажування, а про підвищення кваліфікації, переймання передового досвіду, отримання фахівцем нових знань, компетенцій тощо.

Говорячи про підвищення кваліфікації слід декілька слів сказати про кафедру – базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра є головною організаційною структурою для підвищення кваліфікації фахівців за цим напрямом. Її філії можуть існувати в інших закладах, установах, організаціях тощо.

Приміром філії кафедри травми коліна, можуть функціонувати в обласній, міській лікарнях, а фахівці з районних лікарень приїжджати до медичного інституту, або до цих філій, щоб на практиці вивчати передові технології з операцій на коліні. Так само кафедра військової політології має бути центром методології, науки, освіти, місцем підвищення кваліфікації для всіх військових політологів.

Кваліфікаційну систему в науці, що дозволяє ранжувати наукових діячів і науково-педагогічних працівників на окремих етапах академічної кар'єри, разом з порядком присудження наукових ступенів «кандидата» та «доктора наук» з 26 галузей наук Україна успадкувала від СРСР. Наявність відповідного наукового ступеня або вченого звання є кваліфікаційною вимогою для зайняття науковим працівником відповідної посади. Найвищий кваліфікаційний рівень в Україні, який засвідчує ступінь знань, підготовки, компетенції, володіння всім наявним інструментарієм – «доктор наук», в інших країнах – габілітований доктор, повний доктор тощо.

Коли мова йде про професійний рівень в викладацькій діяльності слід нагадати що вченими званнями є: старший науковий співробітник; доцент; професор. Тобто науково-педагогічні працівники які мають великий досвід і досягли високого професіоналізму в певній галузі отримують вчене звання «доцент» (викладачі) та «старший науковий співробітник» (вчені). А вчені які передають свій досвід наступним поколінням, готують аспірантів (ад’юнктів), очолюють спеціалізовані ради з захисту дисертацій, працюють в складі редколегій фахових журналів, пишуть навчальні посібники тощо. Вчені звання «старший науковий співробітник», «доцент», «професор» присвоюються на основі рішень вчених рад вищих закладів освіти, наукових установ і організацій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кваліфікаційною роботою, яка засвідчує високий рівень підготовки фахівця, який може проводити дослідження відповідно до професійної підготовки є магістерська робота. А вже кандидатське дослідження підтверджує високий кваліфікаційний рівень фахівця який здійснює наукову розробку опис якої міститься в кандидатській дисертації виконаній під керівництвом і в руслі наукових досліджень наукового керівника. Статті, тези конференцій – публікації в яких молодий вчений проводить апробацію своїх досягнень, доносить до наукової спільноти свої здобутки. Найвищої наукової ваги має докторська дисертація, або більш формально – дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук, являє собою кваліфікаційну працю, в якій відображено матеріал і результати досліджень докторанта (здобувача ступеня доктора наук), що мають особливе значення в розвитку певної галузі науки.

Виходячи з викладеного, наразі в підході до розуміння сутності стажування і підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників найвищого рівня підготовки існує велика прогалина. Фахівці які мають наукові ступені і вчені звання мають підвищувати свій рівень підготовки за відповідною сучасною методологією та формалізувати у вигляді сучасних передових формах. Брати участь в тематичних семінарах, конференціях, круглих столах, дискусіях. Кожен вид науково-дослідної роботи виражений в публікаціях, виступах, участі в розробці нових дисциплін, програм, курсів, особливо – написанні монографій та колективних монографій, підручників та навчальних і практичних посібників має зараховуватись як підвищення кваліфікації. Наголошу нових, бо саме інноваційність, новизна сучасність, актуальність і засвідчує підвищення рівня науково-педагогічного працівника.

Тисячолітнє існування навчальних закладів у всьому світі є підтвердженням їхнього внеску у розвиток суспільства, незважаючи на значні розходження в політичному устрої, культурному й економічному розвиткові різних країн. Завдяки своїй різноманітній діяльності, основою якої завжди залишаються освіта, виховання молоді й науково-дослідна діяльність, освітні установи скрізь визнані важливими суспільними інститутами. І сьогодні як ніколи освітні заклади, а особливо кафедри мають бути освітніми та інноваційними хабами, в яких проводиться наукова діяльність і розробляються передові технічні та соціальні моделі.