В даній статті розглядається правомірність застосування випробувального строку для жінки, яка перебуває в стані вагітності.
Трудовийдоговір є одним з визначних інститутів розгалуженої системи, яку в свою чергуутворюють різні за своєю сутністю норми трудового права. Чіткий і недвозначнийзміст вищевказаної угоди складають відповідні умови, що за своєю юридичноюзначущістю є обов’язковими та факультативними. Наприклад, трудовий договір можевміщувати в собі безпосередню вказівку про випробувальний строк, якийвстановлюється для найманого працівника, що в свою чергу влаштовується напідприємство, установу або організацію будь-якої форми власності чи до особи,яка працює за трудовими договорами з фізичними особами. Виникає природнезапитання: чи може поширюватися така умова на жінку, яка перебуває в станівагітності?
Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, одним з суб’єктів яких є працівник, що працює за випробувальним терміном, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України)).
Наймані працівники є одними з основних учасників трудових відносин. Такі особи, працюючи за строковим або безстроковим трудовим договором, водночас створюють певні блага, які в свою чергу приносять істотну користь демократичній Україні, а також її законослухняним громадянам. Правовий статус, гарантований найманим працівникам, є багатогранним. Зокрема згідно з ч. ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає в себе юридичну можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Подібна за своєю сутністю правова норма закріплена іншими законами. Наприклад, відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України право громадян на працю, - тобто, на одержання вказаними особами роботи з оплатою праці не нижче розміру, який встановлений державою, - включаючи право на вільний вибір професії, роді занять і роботи, забезпечується державою.
Чинним законодавством нашої держави передбачено відповідну процедуру належної реалізації вищевказаними особами згаданої юридичної можливості. Зокрема громадяни України, які вирішили попрацювати, зобов’язані вчинити певні дії, яким притаманний правомірний характер. Про що саме йде мова?
Той чи інший працівник реалізовує право на працю, яке гарантоване йому, шляхом укладеннятрудового договору про роботу на підприємстві, установі, організації або з фізичною особою. Безпосередня вказівка про вказаний факт отримала належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий та недвозначний зміст згаданої домовленості може включати в себе різноманітні умови. Зокрема згідно з ч. 1 ст. 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою його сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається.
Однак треба пам’ятати про те, що цьому правилу властиві істотні винятки, які в свою чергу мають своє закріплення у відповідних законодавчих актах. Зокрема випробувальний термін не застосовується до окремих працівників, які в свою чергу мають особливий правовий статус. Що це означає?
Вітчизняне законодавство спрямоване на якісне та своєчасне утвердження людських цінностей, що є загальновизнаними в демократичному суспільстві. Зокрема ч. 3 ст. 51 Конституції України передбачено, що сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою.
Чіткий і недвозначний зміст цієї норми в частині випробувального строку, якого можна застосувати до працівника, працюючого за трудовим договором, конкретизується іншими законами. Як це розуміти?
Чинне законодавство закріплює, що випробування при прийнятті на роботу зажодних життєвих обставин не встановлюється для окремих працівників. Наприклад, одними зі згаданих трудівників можна назвати вагітних жінок, про що в свою чергу свідчить ч. 3 ст. 26 КЗпП України.
