Боротьба Facebook проти історичної правди або Чому монополізм – це не лише про гроші
Єдина соціальна платформа для розміщення користувацького контенту – це ризик і для авторів контенту, і для суспільства загалом.
Декілька років тому Facebook видалив спільноту Varta1 – спершу її заблокували, а потім повністю видалили без пояснення причин. Унікальний та єдиний архів дописів про ситуацію у Львові зник. Натомість була створена нова спільнота і автори проекту частину контенту стали розміщувати на окремому сайті.
Я пригадала цю історію, бо нещодавно українська спільнота Facebook зіткнулась з подібним поводженням техногіганта. Цього разу постраждав акаунт журналістки та дослідниці українського походження Устини Стефанчук з Канади. Справа в тому, що Устина розмістила фотографію, яка демонструє історію звірств радянської влади в тюрмах Львова у 1941 році. У Facebook вирішили, що це умовний «хейт-спіч», тобто допис з елементами насилля і тому допис спочатку видалили, потім тимчасово заблокували акаунт, потім її акаунт заблокували навічно без права поновлення.

Так само видалили пости жінки з однієї з груп, в які вона, я так розумію, активно дописувала. Скріни з текстом її допису можна побачити (поки) в інших постах-обговореннях цієї історії.
Устина створила новий акаунт, про цю історію написала велика кількість людей, включаючи пана Дмитра Золотухіна.
Володимир В’ятрович назвав цю історію прикладом кібертоталітаризму, з чим важко не погодитись.

Проте в цій історії є інша сторона – частково технологічна, частково бізнесова. А ще ця історія про довіру. Чи, швидше, Недовіру.
Все, що відбулося з дописом Устини Стефанчук – це прямий негативний наслідок існування єдиної соціальної платформи та занадто сильної довіри їй, впевненості в її «вічному» існуванні.
Починаючи використовувати соцмережу ми погоджуємося (в переважній більшості – автоматом, не читаючи), з її правилами. Ці правила можуть змінюватися, система оцінки контенту теж може мінятися і так само й соцмережа може по-різному реагувати на контент. Правда, коли ми починаємо користуватися соцмережею, ніхто не задумується про те, що в певний момент його контент може зникнути, бо так хтось вирішив – хтось прийняв рішення, що одне фото і один пост користувача може стати причиною видалення його контенту за багато років онлайн-життя в цій соціальній мережі.
Фактично Устина довірила свій контент – спогади, фото, думки – компанії Facebook, а та її зрадила і знищила все через єдину малозрозумілу провину. Якщо компанія дозволяє собі так легко обійтися з контентом, який на її платформі роками створював конкретний користувач, тобто позбавити його спогадів, сімейних фото, дописів про особисте – то чи варто взагалі користуватися платформою цієї компанії? Де гарантія, що завтра у Facebook не вирішать так само видалити контент за менші порушення? Інша проблема – через те, що Facebook є монополістом на ринку соцмереж, користувачі зберігають контент лише тут. Вони не мають резервних копій того, про що вони писати три чи п’ять років тому. І уже не зможуть їх отримати.
Уникнути такої ситуації можна, якщо тримати контент на окремому сайті, але цей варіант не є виходом, адже перевага соцмереж й полягає в тому, що саме в соцмережі кожна людина може вести блог з мінімальними зусиллями.
Монопольне становище Facebook та усунення конкурентів з ринку на фоні такого кібертоталітаризму робить Facebook тричі ганебною платформою. Проте, на жаль, інших нема. І ницість ситуації полягає в тому, що нам доводиться погоджуватись на користування Facebook (Instagram). Годувати монополіста. І грати за його правилами гри.
Трамп он спробував (після вимушеного блокування) створити спершу свою соцмережу, потім свій сайт. Поки його спроби більш ніж недолугі.
Пані Устина писала, що обіцяє боротися з Facebook. Не знаю, як саме, але хотілося б, щоб їй вдалося.
- Рішенням суду з працівника (водія) стягнуто упущену вигоду Артур Кір’яков 18:25
- Чому корпоративний стиль – це більше, ніж просто форма Павло Астахов 12:09
- От трансфера технологий к инновационному инжинирингу Вільям Задорський вчора о 21:33
- Начинается фаза глобального разгона инфляции и масштабных валютных войн Володимир Стус вчора о 18:53
- Омріяна Перемога: яким українці бачать закінчення війни? Дмитро Пульмановський вчора о 18:12
- Баланс між обставинами злочину та розміром застави Богдан Глядик вчора о 17:09
- Люди в центрі змін: як Франковий університет створює сучасне академічне середовище Віталій Кухарський вчора о 16:32
- Інноваційні виклики та турбулентність операційної моделі "Укрзалізниці" в агрологістиці Юрій Щуклін вчора о 14:16
- Тіньова пластична хірургія в Україні: чому це небезпечно і як врегулювати ринок Дмитро Березовський вчора о 11:30
- Модель нової індустріалізації України Денис Корольов 17.04.2025 20:15
- Історія з "хеппі ендом" або як вдалося зберегти ветеранський бізнес на київському вокзалі Галина Янченко 17.04.2025 16:18
- Ілюзія захисту: чим загрожують несертифіковані мотошоломи Оксана Левицька 17.04.2025 15:23
- Як комплаєнс допомагає громадським організаціям зміцнити довіру та уникнути ризиків Акім Кібновський 17.04.2025 15:17
- Топ криптофрендлі юрисдикцій: де найкраще розвивати криптобізнес? Дарина Халатьян 17.04.2025 14:18
- Червоні прапорці контрагентів у бізнесі Сергій Пагер 17.04.2025 08:44
-
Оприлюднено текст меморандуму щодо угоди про копалини
Фінанси 13552
-
FT: Raiffeisen призупинив продаж російської "дочки" через зближення США та РФ
Фінанси 5196
-
Аграрії з Кіровоградщини купують недобудовану лікарню в центрі Києва. Для чого
Бізнес 5057
-
"Червоні двері, жовті двері": небезпечна гра серед підлітків чи черговий тренд із TikTok
Життя 4813
-
Сто днів на відповідь: став остаточно зрозумілим дедлайн Трампа для Путіна
Думка 4145