Якщо не якістю, то кількістю або про ще один варіант судової реформи

З огляду на важливість та контроверсійність запропонованих змін, вважаю, що цей законопроект має бути першочергово направлений на експертизу до Венеційської комісії, допоки він не став законом

30 травня 2016 рокуПрезидент України вніс у Парламент нову редакцію  Закону України «Про судоустрій і статуссуддів».  Сказати, що ідеї закладені в цій редакції абсолютно нові іноваторські, не можна, оскільки левова частка норм цього проекту є аналогічноюз тими, що вже викладені у проекті Закону «Про внесення змін до деяких законівУкраїни щодо удосконалення окремих положень законодавства з питань судоустрою істатусу суддів» (реєстр. № 4180 ). Адже в обох проектах йдеться про поданнясуддями та кандидатами на посади суддів декларацій доброчесності і родиннихзв’язків, передбачається створення громадської ради доброчесності, пропонуєтьсяпередбачити вкрай обмежений перелік підстав для оскарження рішень про відмову врекомендації  особи на посаду судді.

Також вартовідзначити, що нова редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів»була розроблена на основі положень проекту Закону України «Про внесення змін доКонституції України (щодо правосуддя)», адже всі запропоновані зміни доОсновного Закону були втілені в нормах законопроекту.

Незважаючи на певнедублювання, щось нове у ньому таки спромоглися дописати. І саме ці нововведенняпропоную розглянути детальніше.  

 «Справжній»антикорупційний суд

У новій редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» запропоновано створитидва вищі спеціалізовані суди, а саме: Вищий  суд з питань інтелектуальної власності таВищий антикорупційний суд. Такі суди мають розглядати у першій інстанціїсправи, віднесені до їх юрисдикції процесуальним Законом.

Щодо Вищого суду зпитань інтелектуальної власності, то тут відразу варто сказати, що необхідностіу його створенні немає взагалі, зважаючи на ту незначну кількість справ у сферіінтелектуальної власності, яка розглядається судами сьогодні.

Наприклад, доГосподарського суду Львівської області за період з 2010 по 2015 рік, відповіднодо інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, не надійшло жодної справи щодо захисту прав наоб’єкти інтелектуальної власності. Виникає логічне запитання: навіщо намстворювати і потім фінансувати при вкрай збитковому Державному бюджеті Українище один суд, який не буде мати що розглядати? Якщо вже так кортить Президенту запровадитиособливий захист для суб’єктів інтелектуальної власності, то доцільніше було бпередбачити, що у місцевих судах можуть бути визначені судді, які будутьспеціалізуватися на розгляді такої категорії  справ.  

Щодо ідеїзапровадження Вищого антикорупційного суду, варто зазначити наступне. Кількістьорганів, які сьогодні займаються боротьбою з корупцією в Україні, стрімкозростає. Не так давно було створено Національне антикорупційне бюро,Національне агентство з питань запобігання корупції, був здійснений набірпрацівників до спеціальної антикорупційної прокуратури. Однак коефіцієнткорисної дії від усіх цих структур не високий, а відповідно, і кількість справ,переданих до суду за звинуваченнями в корупції також не значна. Таким чином,місцеві суди цілком справляються з їх розглядом, було б що розглядати.

Тому ідея Президентащодо створення окремого Вищого антикорупційного суду нічим не обґрунтована. Зогляду на це, складається враження, що гасло  «боротьба з корупцію» сьогодні ввійшло в моду,тому всі намагаються бути «в тренді» і пропонують власний, унікальний спосіб боротьби з цим негативним явищем,який в один момент має стати панацеєю від усіх бід.

До того ж, упроекті Закону передбачається створення лише одного спеціалізованого суду, якийби розглядав справи проти корупціонерів. Зважаючи на те, що такий суд буде вУкраїні єдиним, то доцільно було б його назвати не Вищий антикорупційний суд,оскільки прикметник «вищий» передбачає існування ще і нижчих судів, а «Справжнійантикорупційний суд», «Найкращий антикорупційний суд» або ж «Найбільшдоброчесний антикорупційний суд».

А якщо серйозно,  то такі пропозиції лише вказують на те, щозміни пропонуються лише заради самих змін, через відсутність системного баченнявсього процесу реформування системи правосуддя.

Підтвердженнямзазначеного вище твердження є також те, що у «Прикінцевих та перехіднихположеннях» до цього законопроекту Кабінету Міністрів України доручаєтьсязабезпечити розміщення лише Верховного Суду, натомість жодного положення про обов’язокрозмістити також Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищийантикорупційний суд- немає.  

Реформа судоустроючи фільтрація “своїх” суддів?

Відповідно дорозробленої Президентом нової редакції Закону України «Про судоустрій і статуссуддів», Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд  України, Вищийспеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищийгосподарський суд України підлягатимуть ліквідації після створення ВерховногоСуду, який  буде виступати касаційною інстанцією щодо всіх категорійсправ.

Такий суд має запрацюватипротягом шести місяців з дня набрання чинності законопроекту. Окрім цього,протягом вказаного строку має бути проведений конкурс на зайняття посад суддіву цьому суді.

Відповідно дозаконопроекту, суддям Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого судуУкраїни з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського судуУкраїни, Вищого адміністративного суду України надається право брати участь уконкурсі на зайняття посад суддів Верховного Суду. Однак проект закону немістить жодних приписів про те, яка доля чекає на суддів цих судів, якщо вонивідмовляться брати участь у такому конкурсі, або ж не пройдуть його.

У проекті Законувизначено, що підставою для звільнення судді є його відмова від переведення доіншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому він працював.Окрім цього, передбачено, що за умов ліквідації або реорганізації суду, переведеннядо іншого суду того самого рівня може здійснюватися без конкурсу. Натомістьпереведення до суду нижчого рівня визначено, як один із видів дисциплінарнихстягнень.

Таким чином, якщосудді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розглядуцивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищогоадміністративного суду України з будь-яких підстав не пройдуть конкурс напосади суддів новоствореного Верховного Суду, вони підлягатимуть переведенню, узв’язку з ліквідацією судів, в яких вони працювали. І тут виникає питання, доякого ж суду?

У проекті Законучітко визначено, що переведення до суду того самого рівня може здійснюватисябез конкурсу. А єдиним судом, який можна вважати судом того самого рівня длятаких суддів, буде новостворений Верховний Суд, для зайняття посад в якомупередбачено проходження конкурсу. Таким чином, у проекті закладаються суперечливінорми, які можуть стати підставою для численних судових позовів.

Натомістьпереведення їх до будь-якого іншого суду, окрім Верховного, буде неправомірним,оскільки переведення до суду нижчого рівня визначено, як один із видівдисциплінарних стягнень.

Окрім цього, вартотакож зазначити, що пропозиція ліквідувати Вищий адміністративний суд Українипрямо не узгоджується із позицією експертів Венеційської комісії. У своєму висновкущодо запропонованих змін до Конституції України в частині правосуддя вказано,що «Венеціанська комісія раніше наголошувала на необхідності уніфікуватисистему судів загальної юрисдикції й трансформувати вищі спеціалізовані суди впідрозділи Верховного Суду України, за винятком Вищого адміністративного судуУкраїни». Як далі зазначено, «з позиції прав людини, адміністративна юстиція єважливим елементом у процесі контролю за ефективністю державного управління».Більш того, експерти в процесі дебатів з українською владою навітьрекомендували підсилити роль адміністративної юстиції та пропонували створитиВерховний адміністративний суд паралельно із уже існуючим Верховним Судом. Всеце свідчить про важливе місце адміністративної юстиції в країнах Європи. Природно,що українська влада виступає проти адміністративної юстиції, - адже саме судицієї спеціалізації захищають громадян від свавілля тієї ж влади.

З огляду наважливість та контроверсійність запропонованих змін, вважаю, що цейзаконопроект має бути першочергово направлений до Ради Європи для аналізу йогоекспертами Венеціанської комісії, допоки він не став законом. Це дало бможливість доопрацювати його положення і прийняти якісний закон, якийвідповідав би європейському законодавству у сфері правосуддя. Відсутністьтакого кроку означатиме бажання влади прийняти вигідний саме їй закон, який бидавав змогу впливати на систему правосуддя, і просто заплющити очі на стандартиРади Європи, що вже мало місце із Законом про «партійну диктатуру».