Дороги, які ми обираємо

Нещодавно в Києві відбулася непересічна подія, що зацікавила багатьох, хто шукає альтернативні шляхи розвитку України.

Йдеться про презентацію книги «Приватні дороги» професора університету Лойоли (США), доктора економічних наук Волтера Блока. Українською мовою її вперше переклав і видав київський Інститут вільної економіки.  

Волтер Блок написав більше двадцяти книг, cеред яких найбільш резонансним став бестселер "На захист беззахисних». Чимало нас знайомі з нею під назвою "Вівці у вовчих шкурах". Вона була написана ще в 1976 році і з того часу переведена на десять мов світ.  

Автор - відомий американський вчений, послідовник австрійської школи економіки і лібертаріанський теоретик. Як прихильник ідеології анархо-капіталізму він виступає за ліквідацію держави та інших примусових соціальних інститутів на користь індивідуального суверенітету в умовах вільного ринку.  

Про погляди Блока та інших прихильників австрійської економічної школи — в рік 150-літнього ювілею її започаткування — варто згадати детальніше.  

Актуальність книги для України

На мою думку, не все добре у нашому «королівстві».

З одного боку, ми добре знаємо фундаментальні науки, запускаємо космічні кораблі, спілкуємося за допомогою смартфонів, подорожуємо літаками, досягнувши у всьому цьому величезних успіхів. При цьому незнання фізики не заважає людині користуватися плодами науково-технічного прогресу.

З іншого боку, коли переважна більшість людей не розуміє елементарних законів економіки, це призводить не тільки до бідності, але й до насильства і руйнувань. Включно зі смертями на дорогах.

Ідеї соціалізму і комунізму не були б популярні, якби всі розуміли, що являє собою економіка, як вона влаштована і функціонує.

Місію Інституту вільної економіки і свою особисту я бачу в популяризації справжньої економічної думки, яка має значний вплив на повсякденне життя людей.

Ми розраховуємо, що книга «Приватні дороги» може стати провокацією на кшталт іншої книги того ж автора – «Вівці у вовчих шкурах». Треба розбурхувати громадський інтерес і для цього видавати книги, що зможуть привертати загальну увагу до економіки та її базових законів.

На жаль, у найближчому майбутньому нас навряд чи очікують концептуальні зміни. Відповідно, ставити це за мету було б прожектерством. Тому наша нинішня ціль — стимулювати дискусії, висувати на передній край спірні теми. Принаймні, виводити їх на стадію публічного несприйняття, аби їх критикували та чинили їм публічний опір.

Інститут вільної економіки планує запустити ланцюг подій, які використовують соціологічну концепцію Вікна Овертону. Завдяки цьому з'явиться можливість обговорювати гострі теми з урахуванням максимальної кількості думок, відповідно впроваджуючи передові економічні знання в традиційні концепції розвитку суспільства.

Принципові ідеї книги вкрай важливі. Будь-хто може озирнутися і раптом усвідомити, що все навколо створено за останні тридцять років лише завдяки відновленню інституту приватної власності.

Із історичної точки зору ще не так давно громадянин не мав права відкрити свою справу і не володів правом власності на засоби виробництва. Усього цього, що ми бачимо зараз навколо себе,  вдалося досягти через ліквідацію заборони на приватну власність і підприємницьку ініціативу.

Якби ми могли продемонструвати людині, що жила сорок років тому, сьогоднішній прогрес  у сфері виробництва товарів і послуг, вона б не повірила.

Водночас, сьогодні дороги і транспортна інфраструктура досі перебувають в парадигмі соціалістичної моделі. У цій моделі немає підприємництва. Відповідно, немає ринку. Єдине, що там панує — це чиновники, податки, імператив, яким керують міністерства.

Зрушень у цій сфері не видно і ближчим часом вони, на жаль, неможливі. З цієї причини книга «Приватні дороги" не має на меті змінити наші дороги за одну мить.

У такій ситуації наша книга виконує лише роль наставника. Який вчить, що приватне підприємництво несе суспільству прогрес і зручність. Незалежно, говоримо ми про булочки, стільці чи дороги. А якщо ринку та підприємництва немає, рано чи пізно все приходить до деградації. Саме тому ми видали цю першу книгу з великої економічної серії.

Лібертаріанство або економіка 

Хочу привернути увагу до того, що ми займаємося не так просуванням лібертаріанських ідей, як поширюємо економічні знання. 

Свободу ми також маємо на увазі. Однак на порядок денний ми виносимо, насамперед, базові економічні поняття. 

Держава та її чиновники не мають і не можуть мати підприємницьких стимулів. Вони не ставлять на меті комерційний прибуток. У них немає необхідності оптимального витрачання ресурсів, створення продукту, що має попит. Держава через складні механізми оподаткування лише відбирає ресурси у людей, гальмуючи цим економічне зростання. 

Упевнений, у нас все вийде, адже ми стоїмо на твердому фундаменті науки, а не міфології. Істина переможе. Питання лише, скільки це забере часу і зусиль. Тут лінійна залежність. Чим краще працювати, тим швидше це відбудеться.

Люди не люблять жити в оточенні міфів. Як тільки з'являється справжнє знання, люди відразу розуміють ілюзорність міфів — і ті зникають.

Економічні симулякри відволікають від світла в кінці тунелю 

Держава періодично піднімає питання впровадження економічних моделей з тим чи іншим наповненням ідеї приватної власності на дороги. Усі вони фактично є симулякрами. До того ж, маючи половинчату сутність, вони не життєздатні.

Наприклад, держава пропонує рухатися від ідеї приватних доріг в бік державно-приватного партнерства. Але я слабко вірю в такі концепції. Бо це більше схоже на нову олігархічну модель заробітку. Ми це постійно бачимо, коли існує зв'язка «бізнес-держава».

Тимчасовою перехідною моделлю, на мій погляд, може стати концесія. Чудовий приклад існує в Італії, де шістьома тисячами кілометрів доріг керують приватні компанії. Половиною з них (sic!) управляє компанія Benetton, більш відома широкому колу як рітейлер одягу.

Як на мене, це найкраща  модель для нашої країни. Чергова криза може створити передумови для її впровадження. Сподіваюся, що, прочитавши книгу Уолтера Блоку про приватні дороги, хтось із чиновників стане адептом такої ідеї і почне її просувати.

Якщо торкнутися економічної виправданості такої моделі, можу сказати, що підприємець ніколи не займається безглуздими проектами. Він завжди робить те, що потрібно людям. У разі економічної неспроможності подібного підходу, він зазнав би краху. Але у тій же Італії ми цього краху не бачимо.

Зрештою, дорога нескінченно менш складний об'єкт ніж ті, що повсякденно будують в Україні підприємці. Бізнес постійно знаходить кошти для фінансування будівництва дуже складних об'єктів і вважає цілком розумним тривалий термін їх окупності. На тлі цього, витрати на будівництво і терміни окупності доріг виглядають більш ніж оптимістично.

Якби вам двадцять років тому запропонували спрогнозувати розвиток мобільного зв'язку, ви б не впоралися з цим завданням, настільки далеко просунувся цей ринок сьогодні. На моє переконання, так само і з дорогами – якби всі дороги в Україні були б зараз одномоментно приватизовані, через двадцять-тридцять років ви б їх абсолютно не впізнали.

Суспільна свідомість: революція чи еволюція 

Без зміни громадської думки будь-яка ідея не перетвориться на реальність. Пригадаймо здобуття незалежності США. Це епохальна подія не стала б можливою без загального єднання майбутніх громадян. Насамперед, громадян, а не еліти. Позиція еліти вирішує не так багато. Тому навіть її зміна нічого не змінить. Еліта, як стара, так і нова, виходить з народу. Її образ думок подібний до звичайного громадянина.

Виходячи з цього, я впевнений, що першочергове завдання для нас — не революція в умах еліт, а еволюція суспільної свідомості і знання.