Чому ще не час запускати накопичувальну пенсійну систему

Накопичувальний рівень пенсійної системи не можна ввести помахом руки. Перед цим необхідно створити в країні прозору фінансову систему.

З 2019 року в Україні планується введення другого ступеня пенсійної реформи — обов'язкової накопичувальної системи.

Звичайно, адміністративними методами можна зробити все.

Однак настільки довгострокові інвестиційні проекти, понад 35 років, повинні ґрунтуватися не тільки на законах і постановах, а й на чітких економічних механізмах і фінансових інструментах, яких в Україні поки нема.

Зараз українська пенсійна система діє за солідарним принципом. Усі відрахування із зарплат громадян тут же виплачуються пенсіонерам. Така система відмінно працює у планових економіках, проте не зовсім ефективна при капіталізмі.

Просто в певний момент люди перестають розуміти, навіщо їм "скидатися" в загальний котел, якщо від цього через 20-35 років їх пенсія особливо не зміниться.

У розвинених країнах працює накопичувальний пенсійний механізм. Він найбільше схожий на банківський депозит, але дуже довгостроковий. Відносно невисока прибутковість компенсується існуванням формули складного відсотка.

Невеликий приклад. Якщо кожен місяць вносити на рахунок по 100 дол без відсотків, то через 35 років отримаємо 42 тис дол. Однак якщо отримувати помірні 5% з капіталізацією відсотків раз на квартал, через 35 років людина зможе накопичити вже 113 тис дол, з яких 71 тис дол — відсотки.

Напевно, багато хто подумав: "Куди нести гроші?". Ось ми і дійшли до однієї з головних проблем накопичувальної пенсійної системи: куди нести гроші. Правда, в Україні це питання почнуть ставити не стільки клієнти, скільки самі фонди.

Уявімо, що людям якісно пояснили суть реформи, і кожен український працівник вирішив щомісяця класти по 500 грн на накопичувальний рахунок. У масштабах країни це понад 7,5 млрд грн на місяць — 90 млрд грн на рік.

Однак проблема в тому, що в Україні нема активів, куди можна інвестувати такі суми. Більш того, пенсійні фонди не можуть вкладати кошти в активи з рейтингами, гіршими за A, бо їх портфоліо повинні бути стабільними на відрізках 35, 45 і 70 років. Значить, вони повинні інвестувати у західні індексні фонди?

Індексні фонди показують хорошу прибутковість у довгостроковому періоді. Також їх чимало, що дає можливості для диверсифікації. Однак якщо ми вирішимо виводити з країни по 90 млрд грн на рік, то завдяки чому буде рости наш ВВП?

Більше того, у США або Європу не можна інвестувати гривні. Це означає, що нам доведеться купувати долари, євро або японські ієни. Однак придбання валюти у таких масштабах спричинить суттєвий удар по платіжному балансу країни.

З іншого боку, ми не повинні упустити шанс вивести з тіні мільярди доларів жителів країни. Накопичувальний пенсійний механізм може повернути в економіку України 40-100 млрд дол. Стабільні вклади на тривалий термін, коли гроші будуть працювати, змусять багатьох українців відмовитися від "трилітрових банок".

Як же вкласти в економіку країни навіть песимістичні 40 млрд дол? Відразу зазначу, що такі гроші не можна буде вивести за кордон. Німеччина перевіряє усі платежі понад 10 тис євро — країні не потрібні "брудні" гроші грабіжників, драг-дилерів або політиків і наближених до них людей.

Такої ж політики дотримуються інші розвинуті держави. Виходить, що єдине місце, куди ми можемо і повинні виводити тіньові кошти, — економіка України. Якщо ж урахувати, що в нас нема адекватних механізмів кредитування, фондового ринку і систем оцінки надійності тих чи інших компаній, виходить зовсім невесело.

Ми просто не зможемо застосовувати пенсійний механізм для виведення грошей з тіні. За умови зародкового рівня розвитку фінансового сектора українська економіка не впорається навіть з мінімальними обсягами детінізованих коштів.

Виходить, що процес запуску накопичувальної пенсійної системи — дуже важливий крок для України, але поки ми до нього абсолютно не готові.

Перед ухваленням законів слід створити механізми фондового ринку і правила роботи фінансової системи. Йдеться про біржі і лістинг національних компаній. На українських біржах повинні торгуватися акції іноземних фірм, що дозволить вирівняти портфелі за ризиками і прибутковістю, при цьому формуючи їх в Україні.

Потрібно стимулювати фінансово-промислові групи, щоби вони перетворювалися на прозорі корпорації з очевидною структурою власності і некреативним підходом до бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності.

Не обійтися і без макроекономічної стабільності. Доки відсоток за депозитом та пенсійним накопичувальним рахунком буде нижчим за рівень інфляції, люди, які інвестують у ці інструменти, втрачатимуть. Ні прогнозовані НБУ 14%, ні навіть 13,2% інфляції на 2018 рік не зроблять накопичувальну систему привабливою.

Наша мета повинна збігатися з критеріями конвергенції ЄС: до 3% інфляції на рік. Тоді людям буде вигідно вкладати гроші на тривалий термін.

Накопичувальна пенсійна система потрібна Україні. Вона стимулюватиме людей відкладати гроші на старість і забезпечить бізнес суттєвими ресурсами. Однак ввести цю систему неможливо одним помахом руки. Спочатку треба створити прозору фінансову систему, яка буде ефективно освоювати ці кошти.

Також потрібно переконати людей принести свої гроші в пенсійні фонди. Крім того, слід знизити рівень інфляції до прийнятних 2-3%, здатних зробити довгострокові інвестиції способом зберігати та заробляти кошти.