Підсудність кредитних спорів

У зв'язку із неоднозначною судовою практикою про застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до правовідносин між сторонами договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії є

У зв'язку із неоднозначною судовою практикою про застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» (далі Закон 1024-ХІІ) до правовідносин між сторонами договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії є необхідність для окреслення алгоритму захисту позичальників, як споживачів.

Для цього, необхідно відповісти на питання:

Чи підлягають захисту права позичальників не споживчих кредитів, засобами Закону 1024-ХІІ.

З початку слід відмітити, що споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22 ст. 1 Закону 1024-ХІІ).

При цьому, продукція – будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляється, виконується чи надається для задоволення суспільних потреб (п. 19 ст. 1 Закону 1024-ХІІ).

В свою чергу, послуга – діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його власних потреб (п. 17 ст. 1 Закону 1024-ХІІ).

Фінансова послуга – операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб. А у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від цих осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5. ст. 1 ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» далі Закон 2664-ІІІ).

Фінансовою послугою вважається, зокрема, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ( п.6 ч. 1 ст. 4 Закону 2664-ІІІ).

Метою Закону 2664-ІІІ є, зокрема, створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг ( абз.2 Преамбули), та безпосередній захист таких споживачів ( п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону 2664-ІІІ).

Таким чином, кредит наданий для задоволення особистих потреб безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, є фінансовою послугою, що підлягає державному регулюванню, зокрема – судовому захисту прав споживачів цих послуг.

На завершення, слід окреслити межі регулювання правовідносин Законом 1024-ХІІ.

В пункті 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів»,N 5 від 12.04.96, судам роз'яснено, що Закон поширюється на зазначені в ньому відносини, які виникли після введення його в дію. До правовідносин, які виникли до введення Закону в дію, він застосовується лише щодо тих прав і обов'язків, які виникли вже після введення його в дію.

Оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового ?айму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів" ( Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. №5).

Враховуючи вищезазначене слід відмітити, що при вирішенні питання підсудності, реалізації захисту від нечесної підприємницької практики, забезпечення права на належну якість продукції, безумовно слід застосовувати положення норм ЗУ «Про захист прав споживачів». Питання про віднесення банківських позик, для особистих потреб до категорії споживчих кредитів, залишається спірним та вирішується судами по різному.