Інформаціна війна та кіберзлочинність в Україні у 2014 році

Участь України в системі колективної безпеки від кібератак та інформаційної війни: шлях одинака чи співпраця із НАТО?

Відомо, що на наступному саміті НАТО, який відбудеться у вересні в Уельсі, 28 країн-членів мають намір узгодити свої позиції і офіційно почати застосовувати міжнародно-правові норми ведення війни щодо атак, що наносяться у віртуальному просторі.

Вважаю, що наслідки такого запровадження допоможуть і Україні протистояти у цих невидимих війнах, оскільки за останні роки ми зіткнулися із гібридом інформаційної війни та кібератак. Сьогодні триває військовий конфлікт між Російською Федерацією та Україною. Підготовка анексії українського півострову Крим та східних областей нашої держави планувалися та реалізувалися на базі багатолітньої інформаційної війни. Невидимої війни. Війни, якій багато хто не надавав належного ступеня небезпеки. І особливий вплив тут зіграв Інтернет та телебачення, в межах яких громадянам Росії було насаджено відірване від реальності інформаційне поле. Як наслідок, ми бачимо активну підтримку зі сторони росіян можливості введення до України війсь РФ.

Лише за останні чотири місяці підконтрольними державним органам РФ засобами масової інформації ведеться відверто сфальсифікована подача матеріалів. На це навіть звертають увагу засоби масової інформації США у своїх повідомленнях.

Дуже показовим є недавній приклад кібератак в Україні. У травні місяці цього року під час проведення виборчого процесу постійно велися хакерські атаки на офіційний веб-сайт Центральної виборчої комісії та систему «Вибори». Виявлено та завчасно знешкоджено шкідливе програмне забезпечення. Аналіз інформації свідчить, що переважна кількість атак генерувалася з території Російської Федерації з використанням бот-мереж. І це офіційна інформація Служби безпеки України. Успішність таких операцій могла призвести до підриву системи державного управління в Україні.

А скільки програм-шпигунів знаходяться в українських інформаційних системах? Точної відповіді не дасть ніхто.

Зазначене лише мала частина про що я знаю. Безсумнівно лише одне – завдяки спотворенню інформації спеціалісти з ведення кібервійн намагаються виправдати агресію та незаконне захоплення територій моєї країни. І якщо спочатку кібератаки та неправдива інформація не можуть знищити об’єкт у фізичному плані, то в подальшому вони можуть мати катастрофічні наслідки для мирних жителів, їхньої власності та загалом для інтересів держави.

Зараз державні органи нашої країни лише борються з наслідками інформаційної війни та кібератак. Основні засоби для боротьби – відключення трансляції телеканалів, що пропагують неправдиву інформацію, затримання осіб причетних до кібератак, та їх кримінальне покарання. Але цього недостатньо. Необхідно працювати на випередження. І тут повинно діяти вже міжнародне право, яке повинно вирішити наступні питання:

1.Врегулювання діяльності військових журналістів при подачі матеріалів до Інтернет ресурсів та засобів масової інформації.

2.Розвиток програмного забезпечення та утворення відповідних структур, як у відділенні захисту від кіберзагроз в штаб-квартирі НАТО, навчання відповідних спеціалістів.

3.Пошук та автоматизоване блокування інформації, яка спрямована на підрив національної безпеки.

4.Створення та введення в дію механізмів донесення до громадян об’єктивної інформації на самому початку гібридної інформаційно-кібернитичної війни.

5.Створення засобів швидкого відновлення комп’ютерних мереж та інфраструктури в разі безуспішності стримування кібератак.

6.Внесення змін до вітчизняного законодавства в питаннях кібербезпеки та інформаційної безпеки.

7.До моменту вступу до НАТО Україна має стати активним учасником процесів під егідою ООН із вироблення єдиних підходів до міжнародної інформаційної безпеки та демілітаризації кіберпростору. З одного боку це буде сприяти поліпшенню іміджу держави (як продовження політики роззброєння та зменшення військових потенціалів), а з іншого – впливати на формування остаточних документів з даної проблеми, що можуть бути вироблені спеціальними робочими групами. Таким чином, вбачається доцільним Міністерству зовнішніх справ України активізувати роботу у форматі комісій, експертних груп, інших дорадчих та координуючих органів ООН, що в даний час задіяні у формуванні політики ООН в сфері міжнародної інформаційної безпеки та глобальної кібербезпеки.

Україна потребує створення адекватної системи безпеки у світі, що трансформується, де виклики національній безпеці все частіше набувають рис, відмінних від традиційних загроз. Питання захисту у кіберпросторі є питанням національної безпеки. Найкращий варіант – це коли Україна приєднається до НАТО та зможе разом з іншими членами Альянсу розбудовувати та застосовувати системи колективної безпеки від кібератак та інформаційної війни, а не залишатися сам на сам у цьому складному протистоянні.