ІнфопривІд vs. інфопривИд

- Подія заради події, - подія під певну публічну особу,- подія за участю кола людей, які отримують дивіденди від власної публічності…Ось основні ознаки сучасного українського інфопривОду.

- Подія заради події,

- подія під певну публічну особу,

- подія за участю кола людей, які отримують дивіденди від власної публічності…

Ось основні ознаки сучасного українського інфопривОду.

Ну і, звичайно, скандали, інтриги, розслідування. Куди ж без них?.. До цього пересічний інфоспоживач вже звик і не бачить небезпеки. А небезпека в тому, що така ситуація, пропонуючи яскраву візуальну верхівку, абсолютно не турбується про підґрунтя, якого фактично немає. А коли дим популізму зникає, усі бачать, що верхівка зведена на порожньому місці.

Що зараз потрібно, щоб подія була гарантовано підхоплена та цікаво висвітлена ЗМІ? Зміст, актуальність, інновації? Потрібні розтиражовані обличчя, які добре впізнані та обговорюються споживачем. Назвемо їх – люди-поплавці. Їх добре видно на відстані, їхню необхідність ніхто вже не ставить під сумнів і ще… вони не тонуть. Вони залишаються на поверхні за будь-яку владу, політичну кон’юнктуру та суспільний настрій.

В соціокультурній сфері є своє коло людей-поплавців. Вони кочують з одного заходу до іншого, з одного ефіру до іншого, гарантуючи присутність ТВ-камер, рейтингів, скандалів. Мати таку людину на своєму культурному заході, це вже успішний культурний менеджмент. Трапляється, що завдяки таким людям-поплавцям суспільству вдається таки витягти на світ божий дійсно діамант, талант, який не має достатньо зв’язків та грошей.

Та частіше вони стають дієвою силою популізму, який і перетворює інфопривІд на інфопривИд. І заповнюють наш інформаційний простір світлини депутатів в оточенні дітей на інвалідних візках, політиків, що наповнюють дитячі будинки цукерками, благодійників, благодійність яких зникає разом із запрошеними публічними особами.

Але поруч із культурними поплавками є інший культурний пласт – такі собі культурні трудяги, які виробляють власний культурний продукт, не намагаються бути соціопривабливими, діють дещо хаотично, але завзято. Заходи таких осіб не дуже користуються попитом у ЗМІ, бо зазвичай культурні трудяги не дуже переймаються побудовою яскравої верхівки, натомість забезпечуючи міцне та змістовне підґрунтя. Саме на культурному продукті таких трудяг і паразитують поплавці.

Сучасне рефлексотелебачення зробило із споживача таких собі «глядачів Павлова», які рефлексують, дивлячись на знайомі обличчя чергових персонажів, або їхніх дружин, коханок, маєтків і навіть їхню благочинність.

Відчуваючи повне занурення у світ популістських медійних подій, споживач складає собі своє бачення культурної картини. Ось тому і споживання культури у нас базується на рефлексах, а не на думках і почуттях. А соціокультурна сфера тим і особлива, що для повноцінної картини ми не можемо бути лише споживачами або виробниками, тут усі ми маємо бути повноправними учасниками процесу, беручи на себе відповідальність за наслідки.

Чому сьогодні одночасно лунають абсолютно протилежні гасла «культура гине» і «ми переживаємо початок справжнього культурного ренесансу»? А саме тому, що суспільство зараз надзвичайно розшароване: одна частина рефлексує, спостерігаючи за культурними поплавками, а інша частина відчуває нечуваний до цього творчий поштовх, об’єднуючись з культурними трудягами у єдиному творчому екстазі.

Популізм тим і є небезпечним, що по суті є явищем паразитуючим. Знищити його практично неможливо, тому більш ефективним мені бачиться перетворення культмасової філософії популізму на філософію творчого розвитку.

Що швидше ми навчимося робити діагностику популізму та адекватно реагувати, то швидше наблизимося до процесу культурного розвитку, замість культурного споживання. Для цього доведеться позбутися інфантильності та безвідповідальності. Але ж воно точно того варте.

Для того, щоб наша культура не була інфопривИдом, ми самі маємо відмовитися від споживання солодких пігулок популізму. Бо коли ми бачимо рефлексомедійного персонажа в оточенні дітей на візках або з синдромом Дауна, ми ж розуміємо, що це популізм чистої води, але свідомо ковтаємо цю пілюлю, бо красиво. Чого ж тоді дивуємося, коли цей самий персонаж своєю риторикою відверто ображає тих, за кого ще нещодавно так начебто хвилювався…

Підґрунтя популізму – це омана. Тож коли побачите чергового популістського ексгібіціоніста, який буде готовий розхристнути перед вами свій плащ, не робіть вигляд, ніби випадково задивилися, бо не знали що під плащем…