Велика Палата ВС про застосування 625 ЦК у випадку судової розстрочки

ВП ВС визначила чи можливе застосування положень статті 625 ЦК до простроченого зобов’язання навіть у випадку розстрочення судом виконання свого судового рішення про стягнення основної суми боргу?

04.06.2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла Постанову у справі № 916/190/18. Справа яку розглядав суд стосувалася стягнення кредитором інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочки оплати контрагентом. Основна особливість полягала в тому, що заявлені вимоги стосувалися період дії судової ухвали про розстрочення виконання судового рішення, яким суд стягнув основну суму боргу з відповідача. Так, виплату основної суми боргу, яка становила 38 558 676,55 грн. було розстрочено на 60 місяців. Сума інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 11 281 588,48 грн. і була нарахована у межах зазначеного строку.

Суди першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову. Своє рішення судді аргументували тим, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не призводить до застосування положень статті 625 ЦК України. Суд апеляційної інстанції додав, що ухвала про розстрочку взагалі змінила спосіб виконання судового рішення, а тому, змінила і строки настання негативних наслідків у вигляді 625 ЦК України. Тобто, за період дії ухвали боржник не повинен платити інфляційні та 3 % річних (за умови її виконання).

На етапі касаційного розгляду справи колегія суддів вирішила передати справу на розгляд Великої Палати так як у справі постало питання зміни строку виконання зобов’язання розстрочкою чи відстрочкою виконання судового рішення. Крім того, колегія суддів вважала за необхідне відступити від правового висновку викладеного у Постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14 де була зазначена позиція, що стаття 625 ЦК України не застосовується за період розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення.

Вирішуючи питання по суті Велика Палата зазначила, що норми ЦК України визначають, що зобов’язання повинно виконуватися належним чином, а його порушенням є невиконання, що призводить до застосуванні статті 625 ЦК України (статті 526, 610, 612 ЦК України). При цьому у чинному законодавстві не має норми, яка б пов’язувала припинення зобов’язання з наявністю судового рішення та виконавчого провадження, а тому, до моменту повного та належного виконання основного зобов’язання підлягає застосування стаття 625 ЦК України (за умови неналежного виконання основного зобов’язання).   

З приводу розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду, то колегія зазначила, що дані інструменти спрямовані на реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. При цьому, дані механізми не змінюють саму суть правовідносин, а лише впливають на порядок виконання судового рішення. Таким чином, розстрочення або відстрочення судового рішення не припиняє договірних відносин та не виключає застосування статті 625 ЦК України.

Як наслідок, Велика Палата ВС вирішила відступити від правового висновку викладеному у Постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 905/3137/14-908/5775/14.

На мою думу, дане судове рішення Великої Палати є правильним по суті через слабку обґрунтованість висновку колишнього Верховного Суду України. Судді ґрунтовно проаналізували положення Цивільного Кодексу та прийшли до правильного висновку, що наявність рішення про розстрочення чи відстрочення виконання судового рішення не змінює суті правовідносин, які склалися між учасниками цивільних/господарських відносин. Ще цей висновок корисний тим, що по подібних правовідносинах суддям нижчих інстанцій доволі складно орієнтуватися у ролі судового рішення. А саме, у тому, що судове рішення не міняє суті правовідносин між сторонами, а лише вказує на їх наявність та зобов’язує одну сторону відносити порушені права